logo
dollar
euro

Поет і кікбоксер Дмитро Лазуткін: "Добре, коли життя є повноцінним і в ньому є місце для смерті, любові та надії"

17:22 07.12.2015 eye 277
Поет і кікбоксер Дмитро Лазуткін: "Добре, коли життя є повноцінним і в ньому є місце для смерті, любові та надії"

Література і професійний спорт, здавалося б є непоєднуваними заняттями. Але, трапляються люди, які вміють не тільки об’єднувати  їх, а ще й досягати певних успіхів у цих галузях життєдіяльності.

Така людина нещодавно завітала до Полтави. Київський поет, журналіст та чемпіон Європи з кікбоксингу Дмитро Лазуткін привіз полтавцям "Червону книгу", розповів, як він все це встигає, що читає і хто ще з вітчизняних митців володіє бойовими мистецтвами.

Це свідчення уваги. Солдатам вона потрібна

Р.К.: Дмитро, розкажи читачам, як так вийшло, що пророчі тексти, вірші про події на сході поєдналися з інтимною лірикою і плавно лягли до "Червоної книги".

Д.Л.: У нашому житті зараз все перемішалося. Я не втомлююся повторювати це. Ми живемо у постмодерному світі, коли почуття та історії настільки змішуються, і так швидко все змінюється, що не можна однобічно зображувати епоху. "Червона книга" має певний часовий зріз: більшість текстів писалася протягом останніх двох років. У цьому котлі стільки всього намішано і переплавлено, що не хотілося уникати якихось кольорів. Добре, коли життя є повноцінним і в ньому є місце для смерті, любові та надії.

«Червона книга» (фото – meridiancz.com)
Р.К.: Життя та історія вже не раз доводили нам, що поезія може бути пророчою. Розкажи, настільки автор "Червоної книги" бачив майбутнє, коли писав ці тексти?

Д.Л.: Ну, не те, щоби я бачив і відчував майбутнє. Просто, деякі моменти з текстів мені здавалися не до кінця зрозумілими. А зараз я бачу, що вони складаються у певний пазл, і ті метафори, які видавалися дивними і стосувалися військової тематики, стали актуальними.

Р.К.: Знаємо, що ти не раз їздив у зону АТО, читав поезію українським військовим. Скажи, як вони реагують на такі літературні заходи? Це дійсно потрібно їм?

Д.Л.: Це свідчення уваги. Солдатам вона потрібна. Плюс до того, на кожен виступ письменники привозять солдатам теплі речі, щось смачненьке, засоби гігієни. І для захисників України це важливо. Вони згадуватимуть це, чекатимуть нових візитів і будуть відчувати себе потрібними. А це головне.

Це була спроба зрозуміти людину, яка знаходить в середині подій

Р.К.: Поезія мобільно реагує на суспільно-політичні події. І ми чули про твою реакцію на Революцію Гідності, яка має назву "Колядки і вальси". Це одна з перших поетичних книг про Майдан. З моменту її видання минуло вже півтора року. Як ти сам оцінюєш дану збірку із висоти часу?

Д.Л.: У цій книзі не було якихось однозначних висновків, конкретних рецептів. Це була спроба зрозуміти людину, яка знаходить в середині подій, яка бере на себе відповідальність і відчуває весь жах і всю велич того, що відбувається.

«Колядки і вальси» (фото – krokbooks.com)
Р.К.: На презентації ти говорив, що аби описувати такі події, як приміром війна, потрібно щоби пройшов певний час. А чому б не писати по гарячим слідам? А інші нехай би одні писали про це одразу, а інші через декілька років?

Д.Л.: Одне одному не заважає. Можна писати і по гарячим слідам, але це має бути жанр репортажної прози. Коли ти пишеш художню прозу по гарячих слідах, то зовсім не варто поспішати. Тебе ж ніхто не жене  у шию. Краще додати цим текстам м’язів, аби це була дійсно серйозна література.

Такої форми, яка мене б задовільнила повністю, я ще не знайшов

Р.К.: Для полтавців ти відомий не тільки як поет, а й як журналіст, спортсмен, коментатор. Розкажіть як тобі вдається поєднувати все це?

Д.Л.: Я перемикаюся. Не люблю зациклюватися на чомусь одному. У цьому є елемент перезавантаження розуму, бо якщо ти будеш експлуатувати одні і ті ж інтонації, ти набриднеш не тільки усім, а й собі самому. Тому не раджу таку монотонність.  Наприклад, вірш "Твоя порядність така спокуслива" я стараюся не читати на виступах у Києві. Його всі вже знають, а пісня на цей текст у багатьох знайомих та друзів стоїть на рінгтонах. Але у інших містах не читати цю поезію  просто не можу, тому з радістю виконую її.

Дмитро Лазуткін – чемпіон Європи з кікбоксингу (фото – vsiknygy.net.ua)
Р.К.: Людину, яка займається літературою і професійним спортом можна заносити до Червоної книги. Чи є в Україні поети та прозаїки, які так само, як і ти, міксують творчість і певні види спорту?

Д.Л.: Є такий письменник Дмитро Білий. Пише історичні романи. Він каратист, настільки я пам’ятаю. Лесь Подерев’янський  займається кунг-фу. Ще я читав вірші Олега Маскаєва, але він – російський поет. Його поезія доволі мила, але простенько якось виглядає. Чув, що Микола Валуєв, ще один боксер з Росії пише вірші, однак ще не читав їх.
Р.К.: Є у нас літератори, які намагаються транслювати свою поезію за допомогою діяльності музичних колективів. Наприклад, Сергій Жадан  читає тексти під гітарні рифи "Собак у Космосі". Ти ж свої тексти даруєш друзям-музикантам, які роблять з них пісні, потім знімають на них кліпи. Ти не думав сам зайнятися музикою? Сам же говориш, що не любиш зациклюватися на чомусь одному.

Д.Л.: Мені подобається мелодекламація. Пробував експериментувати із читанням під фортепіано, співпрацював із рок-музикантами. Але такої форми, яка мене б задовільнила повністю, я ще не знайшов.

Можу порадити читачам намацувати свою літературу

Р.К.: Існує думка: аби творити якісну літературу, треба читати багато якісної літератури. Чим у цьому плані готовий поділитися і що порадить Дмитро Лазуткін? Чи радити книги на твою думку справа невдячна?

Д.Л.: Я читаю різну літературу. Ось, їздив на море і брав із собою книгу оповідань Олега Коцарєва. Вони мене веселили. Я знаю його інтонації, знаю, якби він це все розповідав, тому мені ці твори зайшли доволі легко. А не знаючи його особисто, думаю, важко було би сприймати їх. Тому можу порадити читачам намацувати свою літературу. Бо у 27 років я фанатів від творчості Буковскі. Зараз ставлюся до нього більш спокійно. Хоча, Мілорада Павича як любив раніше, так і досі вважаю його геніальним письменником.

Дмитро Лазуткін разом із лідером гурту «Kozak System» Іваном Леньо (фото – vsiknygy.net.ua)

Р.К.: Ти не вперше у Полтаві. Які враження ти вивозиш звідси кожного разу, і як тобі взагалі наше місто?

Д.Л.: От минулого разу, коли був у Вас, то купався у Ворсклі. Це було доволі мило. Місто у Вас гарне, тихе порівняно з Києвом. Але головне  – це люди. І вони у Вас розумні, обізнані, чутливі. Мені це подобається. А природа і архітектура теж у Вас крута, але то вже другорядне.

Р.К.: І на цій мажорній ноті, чого б ти хотів побажати полтавцям?

Д.Л.: Бажаю бути  завжди усміхненими. Головне, аби приводів для посмішок було більше. Хай Вам вдається через любов і тепло долати всі ті негаразди, які трапляються в житті. Завжди будьте оптимістами і шукайте поезію у буденному.

Розмову провів Роман Коржик, незалежне мистецьке об’єднання "Magnum Opus"


Наверхнаверх