logo
dollar
euro

Максим Кідрук: "Потрібно перестати імітувати роботу і почати реально її виконувати"

10:29 26.05.2017 eye 369
Максим Кідрук: "Потрібно перестати імітувати роботу і почати реально її виконувати"

28 жовтня в арт-пабі "Хмільний Бик" відбулася презентація нового роману відомого українського письменника Макса Кідрука – "Бот. Ґуаякільський парадокс". Після презентації автор розповів про життя в турі і можливість заробітку на літературі, поділився своїм політичним досвідом та дав поради українцям.

Д.С.: У Полтаві ти презентуєш другу частину трилогії "Бот". Ти одразу запланував три книги, чи ця ідея з’явилася вже в процесі?

М.К.: Поклавши руку на серце, одразу я планував дві книги. Дописуючи першого "Бота", я розумів, що ідея, яку я взяв за основу, надто широка для одного роману. Вже тоді я бачив відгалуження сиквелу і точно знав, що він буде.  Але потім, працюючи над "Ґуаякільським парадоксом", помітив ще одну цікаву зачіпку, з якої пізніше з’явиться третя частина роману.

Д.С.: Робота над третім "Ботом" почнеться одразу після другого?

М.К.: Ні, точно буде проміжок. Згідно свого графіку, я маю намір взятися за третього "Бота" не раніше 2020 року. Але за цей час історій вистачатиме. Наступного року вийде роман "Зазирни у мої сни". Потім буду працювати або над книгою, яку я довго виношував і лише зараз поставив всі пазлики на місце – "Де немає Бога" або над хорором "Не озирайся і мовчи". Потім буде ще один соціальний трилер, без жодної містики.

Д.С.: Великий тур – це доволі важко і з фізичної точки зору і з моральної?

М.К.: Так, це реально складно. Тим паче, я завжди переоцінюю свої сили. Складаючи графік туру в липні, я думав: "Окей, все нормально – там зможу відпочити, тут поспати". Але це не працює. Не дивлячись на те, що ми дуже класно все спланували: спочатку Форум видавців у Львові, потім початок туру, Франкфурт, знову продовження туру та "Quantum" в перервах, я почав не встигати ще в кінці серпня. Тур – це такий собі neverending nightmare (безкінечний кошмар – Д.С.). В тебе немає можливості не те що подивитися фільм, навіть просто сісти за комп’ютером, повтикати у соціальні мережі.

Д.С.: Ти згадав "Quantum". Можеш детальніше розповісти, що це таке?

М.К.: "Quantum" – науково-популярний проект, який складається з семи лекцій. Про світобудову, про космос, про еволюцію всесвіту. Що відрізняє "Quantum" від інших наукових лекцій – він орієнтований в першу чергу на непідготовленого слухача. Наразі ми вже закінчили лекції в Рівному і проводимо їх в Києві, Львові та Черкасах. І, сказати чесно, проект доволі успішний. На захід, на афіші якого написано "лекція", вдається зібрати від 200 до 300 людей. Вважаю це нашим серйозним досягненням.

Д.С.: В твоїх книгах дуже багато технічної, географічної, наукової інформації. Як багато часу ти приділяєш самоосвіті? І, взагалі, наскільки важливою вона є для тебе?

М.К.: Насправді, я не можу без самоосвіти. З кожних 5 книг, що я читаю, 3 – це художні, а серед інших двох обов’язково має бути історична книга (або чиясь біографія) і науково-популярна. Про все, що завгодно: еволюцію, хімію, нанотехнології, нещодавно ось читав про трилобітів. Ти ніколи не знаєш, де натрапиш на ідею, яка стане поштовхом для написання наступної книги. Ти просто копаєш, дуже багато копаєш і тоді обов’язково натрапиш на справжній самородок. Читання для мене – це частина роботи. Я взагалі кажу, що письменник починається з читання. Це не менш важливий елемент письменництва, ніж постійна щоденна робота над текстом, над стилем.

Д.С.: Тобто, письменництво для тебе – це ремесло?

М.К.: Так, письменництво – це завжди робота. Хто говорить про натхнення, це просто ледар, або людина, яка не вміє писати взагалі. Проза – це робота. Крапка.

Д.С.: Чи реально заробляти цією роботою в сучасних українських реаліях?


М.К.: Заробляти літературою в Україні абсолютно реально. Це навіть не обговорюється. Що для цього потрібно? Ну ти ж бачиш: пахати в турах, як кінь. Але насправді все впирається в текст. Ти маєш цікаво писати. Оці всі танці з бубном, презентації, вони б не давали ніякого ефекту, аби за всім цим стояла погана книга. Поза тим, є багато інших важливих елементів: інтерв’ю, активна громадянська позиція, ведення блогів, робота в соціальних мережах і так далі. Все це в комплексі дає тобі результат.

Д.С.: Виходить, що презентація – це не експромт?

М.К.: Це навіть і близько не експромт. Я знаю як і коли зреагують глядачі, коли засміються. Я розказую і в цей самий час можу думати: "Ага, значить завтра о восьмій я їду в Черкаси. Треба прокинутись о пів на сьому, прийняти душ, замовити таксі". Взагалі, презентація робиться близько тижня. Потім днів 5 обкатується. Як правило, перед членами "Літератури_RV", або іншими людьми, які можуть дати слушну пораду: де який жарт вставити, де нудно, де потрібно викластися побільше. За 4 роки, що презентую свої книжки, я і уявити не можу, що вийду до людей неготовим. Коли так сталося у Франкфурті, я зрозумів, що не на жарт переживаю.

Д.С.: Ти дуже багато подорожував світом, але все одно завжди повертаєшся до України. Ніколи не виникало бажання пожити в іншій країні?

М.К.: В мене були можливості жити в Європі, наприклад, в Швеції. Але ні. Я там був би до кінця свого життя чужаком. Мав би робити те, що мені не подобається. Так, я заробляв би непогані гроші, але я дуже давно, зі школи хотів бути писакою. Я хочу продаватись за кордоном і я продаюсь за кордоном, все далі просуваюся туди. Але переїхати – тут без варіантів. Нікуди з України я не збираюсь.

Д.С.: Який з засобів подорожування полюбляєш найбільше?

М.К.: Найдешевший, якщо це не загрожує безпеці. Можна подорожувати і автостопом, якщо ти їдеш в якісь краї, де тебе не грохнуть і не закопають в піску біля дороги. Але все ж таки, коли планую свої поїздки, я завжди оптимізую їх не за кількістю витрачених грошей, а за кількістю побаченого. Я готовий витрачати більше, але маю побачити якомога більше за відведений на подорож час. Скажімо, коли я був в Перу, за 5 тижнів я фактично закрив для себе країну. Я бачив в Перу усе. Мені вже не має сенсу повертатися туди, бо я об’їхав все, що міг з Півночі на Південь.

Д.С.: У 2012 році Ти балотувався у Верховну Раду від партії "УДАР". Що скажеш про цей досвід?

М.К.: Нічого надприроднього там не було, але це надзвичайно хороша історія в плані життєвого досвіду. Той, кому я програв, Табалов – він став першою тушкою в парламенті. Уявляєш, я йшов від "УДАРу", він – від об’єднаної опозиції.  Лише уяви, як вони тиснули на мене, що вони про мене писали, коли я відмовився знятись на користь їх кандидата. За 2 тижні до виборів на мене вилилось скільки бруду, що навіть згадувати не хочеться. Але потім, коли вони з його батьком першими не підписали коаліційну угоду і в перший же день "регіонали" голосували їхніми картками, я зрозумів, що був правий. Після цього на презентації до мене приходило багато людей і після вони не купляли книжки, вони просто тиснули руки і казали: "Пробачте, що ми голосували за Табалова".

Д.С.: І наостанок питання не як до письменника, а як до людини, якій небайдужа Україна. Як ти бачиш наше майбутнє? Що потрібно зробити українцям, щоб побудувати процвітаючу європейську державу? Чого нам не вистачає?

М.К.: Почати більше працювати. Найбільша проблема у нас усіх – імітація. Ми дуже часто імітуємо роботу замість того, щоб дійсно її виконувати. Це почалось ще з "совка". Коли підфарбували фасад, підфарбували травичку і потім всі навколо цього стрибаємо з бубнами і говоримо як це круто. Пройшло 25 років – скільки часу. І здавалося б, змінилося ціле покоління і все одно "совок" нікуди не дівся. Потрібно перестати імітувати і почати реально робити. Робити багато, робити якісно, не чекаючи миттєвого зворотнього зв’язку.


Автор: Денис Старостін, незалежне мистецьке об’єднання "Magnum Opus"
Наверхнаверх