logo
dollar
euro

Спогади бійців "Легіону Свободи", які брали участь у боях за Іловайськ

3:02 26.05.2017 eye 506
Спогади бійців "Легіону Свободи", які брали участь у боях за Іловайськ

Спогади  Андрія Олефіренка

"Коли ніс пораненого "Аксьона", кулі літали поруч, але нас не зачіпали", - знадує Андрій Олефіренко, який  ввійшов до Іловайська у складі добровольчого батальйону "Азов" поміж 13-ти полтавців, кістяк яких складали свободівців.
 
Пам'яті "Аксьона" та "Хоми" присвячується

Нас завжди підводили з технікою. У нас було три десятки окремого штурмового підрозділу, і мали ми лише танк і БТР. Танк доїхав до околиць міста, здійснив декілька пострілів, розвернувся і поїхав у тил. Потім нам розповідали, що нібито закінчились набої. БТР протримався довше, дійшовши до основного укріп-району розвернувся і теж покинув місто - "закінчувалось пальне". В цій операції наш десяток йшов по лівому флангу по околиці Іловайська, - звідти напад "се парів" був найбільш імовірний.

При перевірці будинків вразило те, що лише в одному з-поміж 6-7 були мешканці, решту домів люди покинули. Громадяни поспішно кидали домівки, думали на день-два. Залишались замкнена худоба, прив'язані собаки. Одного пса - німецьку вівчарку - ми забрали з собою. Очевидно, пес сидів без їжі та води не один день, бо як тільки відчув людей, схопив у зуби порожню миску і почав гуркотіти нею по стінках вольєру. Через гуркіт ми не відразу зайшли до двору, а лише після певних "маневрів". Звичайно, пса ми випустили, але він з мискою в зубах продовжив бігати від одного бійця до іншого. Ми його нагодували, напоїли і забрали до себе - він від нас не відходив.

Під вечір "сепари" посилили вогонь, тож просування ми призупинили. Зайняли позицію на перехресті вулиці. Попереду, метрів за двісті, дорогу перейшла жінка в червоному - майже як в фільмі "Матриця", за декілька секунд лягли дві міни… За хвилину знову - жінка в червоному і знову міни, тільки вже ближче до нас. Пауза, і знову червона сукня через дорогу - міни упали майже поряд. Коли вона вчетверте проходила перед нами, я підняв автомат і дав чергу понад нею… Стріляти по жінці не міг, навіть по наводчиці.

Для ночівлі вибрали декілька кинутих людьми будинків з підвалами. Частина людей розташувалась в підвалі, я спочатку мостився у садку, та не зміг змусити себе заснути, в повітрі постійно лунали постріли: кулеметні, автоматні, лупили іноді із СВД і АГСа.

День таки видався важким. На мені крім бронежилета, каски, автомата з ріжками, ще й два гранатомета "муха" і рюкзак з начинням; додатковий боєкомплект, улюблені гранати, дими, тепловізор, вода, горіхи з медом, компас, карта Донецької і Луганської областей, аптечка… Речі були важкі, та враження від людського горя важчі.

Наступного дня, бачачи нашу бездіяльність, "сепари" посилили обстріли, чим завдали руйнувань навколишнім будинкам. Згадую момент, коли я, заходячи в підвал на початку чергового мінометного обстрілу, побачив "Аксьона" - двадцятирічного хлопця із Луганська, фана луганської "Зорі". Він зняв бронежилет, футболку і, поклавши голову на каску, спокійно засмагав на сонечку. День стояв чудовий - 20 серпня.

"Аксьон", сховайся", - сказав я йому, стоячи на порозі підвалу.
Він посміхнувся: "Посмотрі какоє сонце! Последнєє…"
Хто знав, що це були пророчі слова.

Всі чекали підкріплення технікою і початку атаки на укріпрайон, але техніка не прийшла, наша артилерія теж мовчала. Несподівано прозвучав наказ зайняти вчорашні позиції. Кожен працює по своєму сектору. "Хома" і "Сократ" - вісімнадцятирічні друзі-нерозлийвода з Луцька - по центру, вони підходять до воріт з середини двору, "Зіна", "Барс" перевіряють сарай з погребом, "Паравоз" поруч з ними. Ми з "Алітетом" зліва перевіряємо закутки між льохом і сусідською хатою, "Танцор" і "Кафа" десь по правому фланзі.

- Хто в льоху, виходь, - пролунав голос побратима. Вибух гранати, кулеметні черги, автоматні, крики хлопців, які в сараї.

- "Хома", "Сократ" 300?! - сепарська граната спрацювала одна на двох…

- "Хома" 200!

"Зіна" і "Барс" намагалися вибратись із сараю, в ньому вже опинився і "Аксьон". Через двері йти не можна, там рвалися одна за одною гранати. "Алітет" з РПК лупив у проміжок між сараєм і сусідською хатою, він там побачив "сепарів". Я вибав вікно в сараї, через яке вилізли один за одним скривавлені "Зіна" і "Барс". Доки вони вилазили - випустив в сторону противника півріжка, в цей час прилетіла граната…

Забирав в пораненого "Барса" гранати, кинув дими. "Барс" відійшов! Пізніше він переніс з десяток операцій з відновлення працездатності руки. Те саме чекало і на "Паравоза", який з ПКМом кинувся на зустріч ворогу і майже відразу був серйозно поранений.

- Мене трьохсотили! - тримається за правий бік і стегно "Аксьон". Не роздивляюсь його поранень, викидаю останні гранати…

- Гранати є?! - кричу до "Аксьона", він не озивається. Сидить між мною та "Зіною", притулився спиною до стінки. Трясу його за плече, він завалюється на бік, без свідомості, у нього бік в крові і вибите око. Тільки зараз бачу, що він без каски і бронежилета. Пробую пульс. Є!

- "Аксьона" поранено, терміново потрібні ноші! - кричу в рацію. В цей час з нашого правого флангу прилітає граната. Вона не перелітає хату, а потрапляє в дах і котиться назад, прямо на нас. Ми з "Алітетом" падаємо на землю між кучею щебеню та стіною.
Кидаю останній дим, щоб закрити прострілюваний сектор. Беремо "Аксьона", пробуємо нести, нічого не виходить. Наш шлях через малинник, поранений чіпляється одягом та розгрузкою за кущі малини. Дим розсіюється, ми на відкритому просторі. Навколо літають кулі, вибухи.

Забираю гранати в "Аксьона" і в "Алітета", який лупить з РПКа, кидаю їх в ймовірне місцезнаходження противника. Встаю із пораненим на плечі. "Аксьон" важить лише 60 кг, я з такою вагою присідав у спортзалі, розминаючись, а тут це критична вага. Іду з пораненим по малиннику, виходжу на відкритий сектор і зупиняюсь. Пробую йти, але не можу. Смикаюсь раз, вдруге, втретє… нарешті розумію що зачепився одягом "Аксьона" за металевий стовпець, який не побачив в малиннику.

- Допоможи! - кричу до "Зіни". Він в цей час за пару метрів лупить з АКСа в сектор, що межує з "Алітетовим". Чує мене, біжить до нас, звільняє від зачіпу і повертається на позицію. Роблю кілька кроків, сил взагалі немає ніяких, спина горить вогнем, здається, що якщо повернутись, то побачу ворожого кулеметника, снайпера, і "сепара" з гранатометом, що ціляться з 10 метрів.

Продовжую йти, кулі літають поруч, але нас не зачіпають. Уже бачу наших хлопців, що ховаються за сусіднім будинком. На зустріч вони не йдуть, і таке враження, що дивуються чому досі йду і не впав від всіх цих куль, що влучають в стіни їхнього сховку.

Майже дійшов, але попереду паркан із сітки, під яким пролазили, йдучи назустріч засідці. Зламаний стовпчик повернув всю конструкцію і висить паралельно землі сантиметрів за 40-50, утворивши такий собі "металевий гамак". Тоді пролазив під ним, зараз з "Аксьоном" цього зробити не зміг,, та й ніхто не допоможе. Тож пішов зверху і, на диво, не впав. Вся конструкція ходором ходила під ногами, та все ж пройшов і цю перепону. Дійшов до сховку хлопців, безсило опустився… Але там не було лікаря.

Оглядаю "Акса", він все ще непритомний, але пульс чіткий, рівний, крові на одязі не багато. Виходять інші хлопці: "Танцор", "Кафа" і "Зіна" принесли "Хому". Одяг на ньому пошматований і висить клаптями, обличчя та голі ноги вже посиніли… Останнім виходить "Алітет", він всіх прикриває і виносить зброю "Хоми".

"Аксьон" був тяжкий, "Паравоз", "Барс", "Сократ" - поранені. Пізніше виявилось, що поранено і "Зіну", і "Алітета", на щастя, легко. Лише наш тодішній десятник "Танцор", "Кафа" і я лишилися неушкодженими.

Коли відійшли до наших основних сил, побачив одного з командирів середньої ланки - він сидів з витаращаними очима: "А чого ви туда пашлі?". Нічого йому не відповів, пройшов повз."От би його око пересадити Аксьону", - подумав собі.

Нам наказали прикривати відхід нашої колони і колон "Дніпра" і "Шахтарська". В попередніх спробах взяти Іловайськ, відхід від міста був чи не небезпечнішим за самі атаки. Міномети, гармати лупили нам в слід так, що "КамАЗи" з нами аж підкидало і тільки дивом снаряди не влучили в жодну машину. Тоді ми були вдячні нашому водію "Буряту", що на скаженій швидкості, петляючи між воронками, вивозив нас з-під обстрілів. Проте до позицій ЗСУ ми доїхали без пригод.

Про те, що "Аксьон" помер у лікарні - ми дізналися наступного дня. Уламок через око прошив йому мозок… "Хома" загинув героїчно, закривши собою від гранати добрих півдесятка бойових побратимів. Та всі ми знаємо, що герої не вмирають! Вічна слава героям!


Автор: Прес-служба Всеукраїнського об’єднання "Свобода"
Наверхнаверх