logo
dollar
euro

У Полтаві з’явилася умовна лінія кордону

16:57 22.10.2017 eye 258
У Полтаві з’явилася умовна лінія кордону

Якими б досконалими не були зброя та спеціальна техніка, найважливішою ланкою в охороні державного кордону є людина. Тому не випадково в усі часи там служили солдати й офіцери з високими моральними принципами та поведінкою, яких навіть після демобілізації поєднує особливо міцна дружба.

Здавна символом кордону є зелений кашкет і, звичайно, прикордонний стовп. У багатьох містах України створено меморіальні куточки, де зустрічаються товариші по службі у день свого професійного свята. Більшість полтавців- прикордонників водночас є учасниками війни в Афганістані, бо охороняли тоді широкий і довгий рубіж між двома країнами. Тож у них склалася традиція щороку приходити на своє свято до пам’ятника воїнам-інтернаціоналістам, що знаходиться в парку біля Октябрської в м. Полтаві ради.

Нинішнього 28 травня тут було, як ніколи раніше, людно. Серед немолодих кремезних чоловіків із посрібленими скронями, які приїхали на свято не лише з різних районів, а й областей, вирували непідробні емоції радості, лунали привітальні вигуки, а декому від спогадів на очі наверталася й скупа чоловіча сльоза. Цього року відзначити День прикордонника з’їхалися однополчани, які не бачили один одного по 20–30 років. Колишніх прикордонників об’єднала в Полтаві подія, якої вони очікували давно, – встановлення прикордонних стовпів.

– Ці люди – особлива громада. Їм хочеться мати своє місце для зустрічі. Тому колишні прикордонники- полтавці звернулися до мене з проханням посприяти в цьому, – розповів голова громадської організації Октябрської районної спілки ветеранів війни в Афганістані Іван Петренко. – У свою чергу я звернувся до голови Октябрської районної в м. Полтаві ради Андрія Бардінова. Він підтримав нас і порушив клопотання перед депутатським корпусом міста і міським головою Олександром Мамаєм щодо виділення земельної ділянки та створення проекту пам’ятного знака. Але процедура ця тривала й клопітка. А для того, щоб прикордонники могли зустрітися на «своєму» місці вже цього року, їхнім коштом було встановлено символічні стовпи з гербами СРСР і України та стелу, на якій зображено чотири пейзажі, найхарактерніші для українського кордону. Хотілося б, аби міська рада виділила ділянку саме в цьому парку, поряд із пам’ятником афганцям, бо цих людей навіки поєднала пролита в Афганістані кров.

Надзвичайно зворушливо було дивитися на вишикуваних у колону чоловіків різного віку й різної вже статури, одяг і виправка яких лише віддалено нагадували військову. Проте більшість із них зберегла свої зелені прикордонні кашкети й берети. Командував понад сотнею цих людей колишній представник прикордонних військ у Полтавській області підполковник Володимир Адамчук. Як і належить у святковий день, найактивнішим були вручені нагрудні знаки «Ветеран прикордонних військ» і грамоти. Коли ж пролунала команда опуститися на коліно, щоб вшанувати загиблих під час служби та померлих у мирний час товаришів, то в багатьох чоловіків заворушилися жовна на вилицях і змінився колір обличчя. Що ж, військова служба не прогулянка у формі.

До речі, до символічних прикордонних стовпів вишикувалася черга з бажаючих сфотографуватися. Охоче відгукувалися присутні на святі й на прохання розповісти про себе та службу з охорони державного кордону.

Зазвичай, люди у формі скупі на емоції. Та 28 травня, у день свого свята, і молодші, і старші чоловіки не приховували почуттів, які їх переповнювали. Їх настрій нагадав мені мої зустрічі з однокласниками та однокурсниками, на яких відкидаємо всі проблеми й негаразди зі здоров’ям і поринаємо почуттями й спогадами в молодість. Із відгуків інших та й сама знаю, що це надовго дає надзвичайний емоційний заряд.


Наверхнаверх