logo
dollar
euro

Коли в Полтаві з'явився телефон?

8:38 26.05.2017 eye 1773
Коли в Полтаві з'явився телефон?

Ми спробували з'ясувати, коли і де в нашому місті з'явилися перші телефони, а також хто і як ними користувався. Вдалося дізнатися точні дати, прізвища перших абонентів, правила користування новим складним апаратом, навіть вартість послуг...

Стаття являє собою фрагмент роботи співробітника заповідника Поле Полтавської битви Оксани Мірошник і друкується з її дозволу. В фотогалереї до чудової історичної розвідки - правила користування (з дореформеної орфографії, з "ерамі" і "ятями"), список перших абонентів (зверніть увагу на прізвище!:) та інші цікаві архівні документи. Приємного читання!:)

...Чи не найбільшою новинкою кінця ХІХ ст. став телефон, що з’явився у Полтаві у 1893 році. За даними адрес-календаря та довідкової книжки Полтавської губернії на 1894 рік, центральна телефонна станція знаходилася у нашому місті на розі вулиць Олександрівської (зараз Жовтнева) та Іванівської (зараз Гоголя). Декілька разів вона змінювала місце розташування. З даних адрес-календаря та пам’ятної книжки Полтавської губернії на 1904 та 1913 роки довідуємося нові адреси: вулиця Ново-Полтавська (зараз Шевченка) та вулиця Гоголівська (Гоголя).

12 червня 1893 року Міністерством Внутрішніх Справ були затверджені умови користування телефонними повідомленнями в місті Полтава. Згідно з ними, особи та установи, що бажали користуватися телефоном, повинні були подати письмову заяву за визначеною формою та сплатити певні кошти в Управління Полтавського поштово-телеграфного округу. Від сплати збору звільнялися лише урядові установи. Кожен абонент сітки з’єднувався з центральною станцією окремим шнуром, до якого дозволялося підключати не більше двох апаратів одного абонента, за умовою розміщення приміщень абонента по один бік від центральної станції.

1557150_667667506603218_3734847421751906119_o
Абонентам суворо заборонялося передавати установлені у них телефонні апарати в користування стороннім особам. Не можна було також через телефонну сітку передавати відомості, що містили протизаконну, непристойну інформацію. За допомогою телефону стало можливим не виходячи з дому посилати та отримувати телеграми, які надходили до поштово-телеграфної контори та розсилалися адресатам. Бажаючі користуватися зазначеною послугою подавали заяву та сплачували авансом погоджену грошову суму з розрахунку по 10 копійок за кожну телеграму.

Абонентська плата за користування телефоном залежала від того, на якій віддалі від телефонної станції встановлено апарат. Відстань до 2 верств оплачувалася у розмірі 100 рублів на рік, за кожну наступну верству сплачували ще по 25 рублів.

Зважаючи на ціни та оклади в ті часи, телефон був доступним далеко на кожному, він став привілеєм багатої інтелігенції: начальників відділів, відомих лікарів, юристів, вищих чиновників. Адже середня заробітна плата в Російській імперії на початку ХХ століття, приміром, у робітників фабрик, заводів, молодших чинів державних службовців становила близько 20 рублів в місяць, тобто до 240 рублів на рік.

10317752_667667509936551_8572930644849146453_o
Полтавська телефонна станція працювала цілодобово, однак, щоб користуватися телефоном у нічний час, абонент повинен був завчасно подати відповідну заяву. Жителі міста мали можливість користуватися телефоном перебуваючи на дачі. Для цього допускався абонемент на літній сезон (але не більше 6 місяців) за половину річної плати, розрахованої на основі віддаленості дачі від центральної станції та за умови обов’язкового користування телефоном у подальшому.

Поступово телефонний зв'язок стає популярним, починає рекламуватися. З адрес-календаря та довідкової книжки Полтавської губернії за 1900 рік довідуємося про існування американського магазину С. М. Тржецяка, що розміщувався на вулиці Олександрівській в будинку Варшавських та з поміж іншого пропонував продаж телефонних апаратів і їхню установку.

У списку абонентів телефонної сітки станом на 25 січня 1894 року налічувалося 54 особи та установи. У першу чергу телефонами забезпечувалися чиновники, адміністративні установи, зокрема, банки, вокзал, тюремний замок, поліцейські частини, міська управа, а також магазини, парові млини, театр, водокачка, аптеки тощо. Серед відомих полтавців, що мали телефон одними з перших, були, зокрема, міський голова Віктор Павлович Трегубов; полтавський губернатор Олексій Микитович Татіщев; державний діяч Сергій Степанович Хрульов, опікуванням якого у Полтаві згодом було засновано жіночу художньо-ремісничу школу; присяжний повірений Петро Олександрович Перцович, що відкрив у нашому місті один з перших прибуткових будинків; власник паперового магазину та друкарні Ілля Абрамович Дохман та інші.

10151416_667667503269885_8401464055248763421_n
Поступово список абонентів розширювався. Вже через півроку налічувався 61 телефонний користувач, у 1895 році – 70, у 1900 році – 81, у 1909 році – 250. Всі вони обов’язково повинні були знати правила користування телефонним апаратом. Так, для того щоб зателефонувати, спершу необхідно було викликати центральну станцію та повідомити номер, з яким необхідно зв’язатися; далі можна було телефонувати абоненту. Після розмови спеціальними діями обов’язково потрібно було сповістити станцію про її закінчення для роз’єднання ліній. Під час користування телефоном у кімнаті не повинно було бути стороннього шуму, а під час грози заборонялося навіть торкатися до апарату.

Незважаючи на правила та обмеження, важко було відмовитися від тих переваг, що надавав телефон, і поступово він міцно увійшов у життя полтавців.

Це Полтава


Наверхнаверх