logo
dollar
euro

"Микола Гоголь, українець, що оселився в Москві..."

15:26 01.04.2014 eye 2983
"Микола Гоголь, українець, що оселився в Москві..."

1 квітня - 205 років від дня народження нашого земляка Миколи Васильовича Гоголя (1809-1852), письменника, одного з найзагадковіших класиків світової літератури

Досі прихильники великого Миколи Гоголя в різних країнах світу сперечаються про те, яка з двох держав, - Росія чи Україна - має більші права називати письменника своїм. А як він сам вважав? Він би сказав: "я - українець". Про це, зокрема, свідчить його власноручний запис у книзі іменитих пацієнтів санаторію Карлсбада, де у 1846 році Микола Васильович лікувався. Ось його дослівний переклад з французької на українську, який навів в одній з публікацій відомий український письменник, літературний критик Євгеній Маланюк (1897-1968): "Мр. Микола Гоголь, українець, замешканий у Москві, автор декількох комедій російських".

З багатьох інших фактів також можна зробити висновок, що Гоголь скрізь представлявся українцем. Не випадково ж великий Пушкін, захоплюючись його талантом розробити будь-яку тему, називав письменника "хохлом". Існує переказ і про те, що Микола Васильович не приховував свого походження, знаючи, що знатні батьки єдиної жінки, яку він пристрасно кохав і яка надихнула його на пропозицію руки і серця, - графині Ганни Вієльгорської, зверхньо дивилися на українців. Начебто в день сватання йому запропонували ніколи не говорити, звідки він родом, але письменник чесно сказав, що цього ніколи не буде, і отримав відмову. Батько і мати Ганни не могли погодитися на шлюб дочки з небагатим і "худорідним малоросом".

Відомо, що М.В.Гоголь жив у Петербурзі, в Москві, в Римі, поневірявся по Європі. Але головною його мрією було працювати на батьківщині, для блага свого народу. Щоб її реалізувати, він, починаючи з грудня 1833 до 1834 року, добивався переведення з Москви у новостворений Київський університет. Микола Васильович захоплено писав своєму товаришу відомому вченому, першому ректорові київського університету Михайлу Максимовичу (1804-1873): "Туди, туди! у Київ! у древній, у прекрасний Київ! Він наш... Так, це гарно буде, якщо ми займемо з тобою київські кафедри: багато можна буде наробити добра". У листі до Пушкіна також ділився своїми планами, пов'язаними з переїздом на Україну: "Там я выгружу из-под спуда многие вещи, из которых я не все еще читал вам. Там кончу я историю Украйны и юга России и напишу Всеобщую историю... А сколько соберу там преданий, поверьев, песен и проч.!". Про те, що в Україні письменник хотів зупинитися назавжди, свідчить його прохання до Максимовича поцікавитися, "... чи є в Києві місця для будинку, що продаються, якщо можна з садком і якщо можна, де-небудь на горі, щоб видно було Дніпро". Але ці й інші задуми не збулися. Не дивлячись на те, в афіші клубів, про київську кафедру для Гоголя клопотали перед міністром Уваровим Пушкін і Жуковський, Миколу Васильовича не було призначено до Києва. Багато істориків і біографів пояснюють "неможливість" його переїзду на батьківщину тим, що влада російської імперії робила все для денаціоналізації українського таланту, надавши йому характер загальноросійського.  Письменник, важко переживаючи цю ситуацію, зізнавався в одному з листів, що душа його гірко страждає. І це зрозуміло, адже руйнувалася надія повернутися на землю дідів - прадідів.

Тут доречно хоча б коротко нагадати його біографію. Микола Васильович Гоголь народився 1 квітня за н. с. 1809 року в містечку Сорочинці Миргородського повіту Полтавської губернії, а дитинство провів у маєтку батьків - Василівці, того ж повіту. За сімейними переказами, його батько - Василь Опанасович походив із старовинного українського козацького роду і був нащадком Остапа Гоголя - гетьмана Правобережного Війська Запорізького Речі Посполитої.

У нього був непоганий статок, декілька сот кріпаків і понад 1000 десятин землі. Це дозволяло йому не лише забезпечити благополуччя сім'ї, задовольняти всі забаганки вдвічі молодшої красуні-дружини, але й зробити свій маєток своєрідним культурним центром. У цій сім'ї своїми людьми були представники передової молоді тих часів, в їх числі кілька майбутніх декабристів - Муравйови-Апостоли, Лорер; бував тут і Пестель. Сам В.О.Гоголь писав для домашнього театру комедії українською мовою, вивчав народну творчість, залучаючи до цього дітей. Так у Гоголя-сина розвинулися любов до театру, літератури, інтерес до багатющих традицій українського народу, його історичного минулого. З часом сам молодий Гоголь збирав українські народні пісні, прислів'я, приказки.

Закінчивши одну з кращих шкіл, яку можна було знайти в умовах тодішньої української провінції, - Ніжинську "Гімназію вищих наук", Гоголь поїхав до Петербурга, мріючи там зайнятися акторською і літературною діяльністю. Але в актори його не прийняли, а від написаної ним ідилії у віршах "Ганс Кюхельгартен" критика не залишила каменя на камені. Однак це не похитнуло впевненості молодого Гоголя в своїх силах. Працюючи канцелярським чиновником у різних департаментах (після невдачі на акторському терені), пізніше займаючись науковою і педагогічною діяльністю (він був призначений професором на кафедру загальної історії Петербурзького університету), подорожуючи світом, Микола Васильович продовжував писати. Як підкреслюють дослідники, велике значення для розвитку його таланту мала дружба з Пушкіним, знайомство з Дельвігом, Жуковським, Криловим, Вяземським, Одоєвським. У 1830 р. у журналі "Отечественные записки" з'явилася перша повість Гоголя "Басаврюк", згодом перероблена на повість "Вечір напередодні Івана Купала". У грудні в альманаху Дельвіга "Северные цветы" надруковано главу з історичного роману "Гетьман". Микола Васильович Гоголь написав близько 30 творів. Серед найвідоміших - "Ревізор", "Мертві душі", "Тарас Бульба", "Вечори на хуторі біля Діканьки", "Повість про те, як посварилися Іван Іванович з Іваном Никифоровичем", "Старосвітські поміщики", "Шинель". Вважається, що його роман "Мертві душі" і маленьке оповідання "Шинель" заклали основи великого реалістичного напряму в літературі XIX століття. Федору Достоєвському належить вислів, що всі російські реалісти "вийшли з гоголевської "Шинелі".

Роботу над багатьма творами Гоголь не припиняв навіть після того, як вони були надруковані. Так, існували декілька редакцій повістей "Тарас Бульба", "Портрет", "Вій", у декількох редакціях збереглася і п'єса "Ревізор". "Створюю в диму! " - говорив він про свою творчість, маючи на увазі, що невдале, на його думку, спалював.

Багато його творів підтверджують, що серце його завжди належало Україні, яку він любив беззавітно, любив її багатостраждальний народ. З незвичайною художньою силою і повнотою М.Гоголь відобразив "історію народу... - в ясній величі" у повісті "Тарас Бульба". Для її головного героя почуття обов'язку захищати свою землю вище за особисту прихильність і кровну спорідненість. "Ось який він, справжній українець!", - сказав світові письменник. Тарас Бульба і його син Остап, хоча й гинуть фізично, залишаються в народній пам'яті безсмертними. Свого часу Михайло Драгоманов писав про Гоголя:"Україна не мала ще іншого такого сина, який би так повно передавав у собі дорогі сторони її народного духу".

Його твори сповнені захоплення природою рідного краю. Він, зокрема, створив своєрідний гімн Дніпру:. "Чуден Днепр при тихой погоде, когда вольно и плавно мчит сквозь леса и горы полные воды свои. Ни зашелохнет; ни прогремит. Глядишь, и не знаешь, идет или не идет его величавая ширина, и чудится, будто весь вылит он из стекла, и будто голубая зеркальная дорога, без меры в ширину, без конца в длину, реет и вьется по зеленому миру". А ось рядки про українську ніч: "Знаете ли вы украинскую ночь? О, вы не знаете украинской ночи! Всмотритесь в нее. С середины неба глядит месяц. Необъятный небесный свод раздался, раздвинулся еще необъятнее. Горит и дышит он. Земля вся в серебряном свете; и чудный воздух и прохладнодушен, и полон неги, и движет океан благоуханий". Описуючи зимовий вечір, письменник звертає увагу, що після того, як зійшов місяць, "снег загорелся широким серебряным полем и весь обсыпался хрустальными звёздами... ". Відомо, що всі твори Гоголь писав російською мовою, але, як підкреслював відомий літературознавець, Йосип Мандельштам (1846-1911), який видав першу капітальну монографію про стиль Гоголя ще у 1902 році, "мовою душі" письменника - була українська мова.

...М.В.Гоголь помер у Москві 21 лютого 1852 року у віці 43 років. Поховання відбулося на кладовищі Свято-Данилова монастиря, а в 1931-му прах письменника було перенесено на Новодівиче кладовище. Але як великий письменник-художник він і досі живе і житиме своїми літературними творами у пам'яті вдячних нащадків.

P.S. У статті використані матеріали з критичних і літературознавчих робіт, а також публікацій в пресі про життя і творчість М.В.Гоголя.


Наверхнаверх