logo
dollar
euro

У Полтаві презентували п’єсу про розстріляну латвійську актрису

15:54 10.11.2014 eye 287
У Полтаві презентували п’єсу про розстріляну латвійську актрису

9 листопада у арт-центрі по вул. Куйбишева, 40, театральна лабораторія "ПолТеЛа" презентувала свою постановку-читку п’єси Олега Михайлова "Телеграма".

Спочатку режисер "ПолТеЛа" Ірина Гарец хотіла зробити показ лише для своїх. Але згодом вона зрозуміла, що новина про постановку розходиться далі кола друзів і знайомих.

Автору п’єси, харківському драматургу Олегу Михайлову, замовили п’єсу. Одним із "технічних завдань" була вимога, щоб твір був заснований на якійсь з радянських казок. Драматург взяв за основу оповідання Аркадія Гайдара "Чук і Гек", хоча у творі навіть немає персонажів з таким ім’ям.

У "Телеграмі" взагалі мало персонажів. На сцені впродовж півтора годин було лише троє акторів – дівчина, жінка і чоловік. Саме так їх називає автор, хоч ці персони і змінюють ролі час від часу.

Від самого початку глядачу здавалося, що він потрапив у 30-і роки Радянського Союзу. Побут тієї епохи на полиці, у валізі. Портрети Володимира Леніна, Карла Маркса і Фрідріха Енгельса позирали зі стін. 

DSC_0007
Сам жанр читки – це своєрідний перфоманс, де актори не вчать свої ролі на пам’ять. Листок, з якого читали виконавці — обов’язковий елемент у постановці.

П’єса ще свіжа, написана цього року. За сюжетом, молода жінка має намір відвезти своїх дітей з Москви 1937 року, бо боїться арешту. Вона везе їх до Сибіру, де в тайзі її чоловік працює начальником геологічної експедиції. Але через витівку дітей, вона вчасно не отримує телеграму, в якій він просить її почекати 2 тижні з приїздом, бо експедиція саме вирушила в дорогу.

Жінка, про яку йде мова – це не просто вигаданий персонаж. За прототип автор взяв відому свого часу латвійську актрису Марію Лейко. Вона була зіркою німого європейського кіно, багато знімалася в Німеччині. Після появи звукового кіно переїхала до Риги (Литва) і стала працювати в театрі. Згодом опинилася в Москві, де отримала запрошення попрацювати з трупою латвійського театру "Скатуве". Марію арештували у 1937 році. Її оголосили "агентом імперіалізму" і звинуватили в належності до "латвійської контрреволюційної націоналістичної фашистської організації".

DSC_0003
Театр, у якому працювала Лейко – "Скатуве" – теж зазнав репресії. За місяць до арешту Марії, відбувся останній спектакль. Оскільки, всі чоловіки вже були арештовані НКВС, то жінки грали самі. Через декілька днів всіх актрис теж чекали в’язниця і розстріл.

Актори блискуче справилися язі своєю роллю. Перед глядачем виникали вулиці Москви і тайга, радянські пісні і мова корінних жителів мерзлих земель.

Важко було сприймати те, що відбувалося на сцені. На рівні емоцій відчувалася легка атмосфера, бо частину часу маленька дівчинка зі своєю лялькою-братиком розповідає про свої відчуття, радість і сподівання. Але той страх і терор, що витав у повітрі, розуміння, що на вулицях саме 1937 рік, не дозволяли притупити відчуття трагічності, яка рано чи пізно має себе проявити.

Після закінчення постановки режисер Ірина Гарец вирішила розпитати аудиторію про те, наскільки ця п’єса може сприйматися старшокласниками. Адже незабаром "ПолТеЛа" везе постановку в Харківський театр юного глядача.


Наверхнаверх