logo
dollar
euro

Резидент "Станіславського феномену" Роман Повзик: "Письменник – це не завжди лише текст"

9:09 19.07.2014 eye 395
Резидент "Станіславського феномену" Роман Повзик: "Письменник – це не завжди лише текст"

В Україні вже втретє у Івано-Франківську проводиться резиденція для молодих україномовних письменників. На літнє покликання з більш ніж п’ятдесяти заявок було відібрано двоє учасників, серед яких опинився полтавський поет та активіст Роман Повзик. Два тижні резиденції позаду, два тижні – попереду, тому cьогодні ми говоримо з цим полтавцем.

– Романе, розкажи, будь ласка, що тебе спонукало почати писати?

Р.П.: Спонукала мене, перш за все, прагматичність. Це почалося ще зі школи: я зрозумів, якщо потрібно писати твір, то прозою це вийде на три сторінки, а віршем можна було написати декілька строф і вчителі вже ахали й охали і ставили хороші оцінки, не зважаючи на пунктуацію. Згодом це стало серйознішим і виросло до того, що є зараз.

– І яким чином воно виросло до того, що є зараз?

Р.П.: У нашому технічному університеті була літературна студія, і я на першому курсі туди завітав. Звісно, що це був зовсім не той рівень, але це давало хоч якісь мотивації писати. Вже на п’ятому курсі студенти-поети з сусіднього педагогічного університету утворили незалежне мистецьке об’єднання "Magnum Opus" – таке, що не було дотичним до будь-яких державних закладів чи університетів, тобто студенти самі собі були головними і ніхто над ними не стояв. І я вважаю, що саме з цього моменту почалося просування, серйозна робота над собою, виступи серед незнайомої аудиторії і робота організатором.

- Чи не збираєшся з поезії перейти до прози?

Р.П.: Все це поволі приходить. Наприклад, під час організації подій "Magnum Opus" я є своєрідною прес-службою, тобто готую анонси, роблю репортажі про наші заходи, оскільки культура, зокрема поезія, не надто цікавить журналістів. Згодом під час Євромайдану, коли я їздив до Києва, і писав про Полтаву у наших місцевих інтернет-виданнях, набивав собі в цьому руку. Так, моя новела "Марі" буде опублікована в збірнику новел, що стосуються Євромайдану, від літературної агенції "Discursus".

– Звідки з’являються ідеї (зокрема, щотижневих есеїв) і чи є якісь особливі умови роботи, за яких успішно реалізовуються всі задуми?

Р.П.: Ідеї есеїв, та і взагалі всі хороші ідеї, приходять неочікувано, самі по собі. Звісно, це виношується десь у підсвідомості, але, як на мене, цей процес виглядає як осяяння. Єдина умова писання – це, щоб більш-менш було тихо, і все: ноутбук переді мною і можна починати роботу. Хоча, я пам’ятаю, під час Євромайдану, коли не було можливості із собою тягати нетбук, просто писав замітки з мобільного телефону і вже далі надсилав це за допомогою wi-fi. Інструменти ролі особливої не грають – мені згадується в цьому випадку історія Остапа Вишні, який сидів за чаркою з Анатолієм Петрицьким, і останній взяв сірника й, опустивши його в чорнила, написав шикарний портрет гумориста.

Резидент з Юрієм Андруховичем
– Чому навчило спілкування з письменниками, зустріч з якими відбувалася в рамках літературної резиденції "Станіславський феномен"?

Р.П.: Ці зустрічі дали мені розуміння, що письменники, навіть найвідоміші в Україні, – це не якісь там небожителі, які витають у хмарах, це люди з плоті і крові, які просто наполегливо працюють у своїй сфері. Дисципліновано працюють, спілкуються з іншими, виношують ідеї і згодом втілюють їх у творах.

– Що для тебе є резиденція?

Р.П.: Для мене це змога на місяць вийти з круговороту подій, в якому я постійно перебуваю – це і навчання, і робота, і організаторські події, і участь у різних проектах. Це змога пожити окремо від своєї маленької батьківщини, від знайомих людей, і війти в інший вир – літератури, текстів та роботи над собою.

– Чим тебе дивує Івано-Франківськ, у якому ти мешкаєш протягом місяця?

Р.П.: Дивує своєю любов’ю до історії, історичних постатей. У Полтаві це якісь згадки про Гоголя, про Полтавську битву, про Котляревського, а тут величезне різноманіття цікавих людей, будівель, які теж мають свою історію. Це мені дуже подобається. Також я вражений коктейлем мов, які тут чую: і діалектів української, частково польської, англійської. Особливо в хостелі, де я мешкаю (хостел "Феномен" – прим. Ред.), відбувається симбіоз людей різних національностей, які говорять своїми мовами.

– Чи можеш ти назвати книжки, які сформували тебе як особистість?

Р.П.: Я можу назвати три най-най-найпотужніші книги, які я читав за своє життя. Це нині покійного Габріеля Гарсії Маркеса "Сто років самотності" – після неї я, мабуть, місяць не міг читати інших книг, оскільки перебував під враженням. Це "Хозарський словник" Мілорада Павича, який вразив своєю незвичністю, грою із текстом. І це роман Віктора Пелевіна "Generation П" – змішування стилів, релігій, реклами, сучасності – це якесь божевілля. А з таких, що змінили світогляд, це, певно "Над прірвою в житі" Джерома Селінджера, яку я перечитував безліч разів, і це все одно вічна книга про покоління.

– До речі, про покоління. Яким ти бачиш своє покоління і чим воно відмінне від інших?

Р.П.: Напевно, відрізняються вони своєю амбітністю і прив’язаністю до технологій. Хоча я бачу, що наступне покоління (молодше від мого), воно ще більш амбітне і більш занурене в цю віртуальну сферу. І спілкуючись із кращими представниками молодшого, моє покоління видається мені ледарями.

– Таким майбутнім нас вже лякали. Зокрема, у Рея Бредбері зображений трагічний фінал такого "технологічного" покоління. Чи немає страху, що в такому суспільстві письменник буде непотрібним, власне, як і його продукт – книга?

Р.П.: Письменник – це не завжди лише текст. Продукування ідей і смислів буде необхідне людству. Так, як у рекламі: наприклад, копірайтери – це не ті люди, які тільки пишуть рекламні оголошення, вони ще й подають сценарії, ідеї. Креативна творчість завжди буде необхідна людям і жодні машини, жодні монітори її не замінять. Тим паче, відомо, що новатори, які творять віртуальні сфери, технологічний простір, в дитинстві захоплювалися науковою фантастикою, і це розвивало їхню уяву та розум. І, по суті, оцю роботу з уявою не може замінити ані телебачення, ані комп’ютерні ігри.


Наверхнаверх