logo
dollar
euro

Три історії про пам'ятник Шевченку в Полтаві

20:09 10.06.2014 eye 3073
Три історії про пам'ятник Шевченку в Полтаві

У Полтаві ремонтують пам’ятник Тарасу Шевченку. Бригада фірми "Алмакс-Реконструкція" (вони працювали із пам’ятником Зигіну, Келіну, на могилі Скліфосовського) за кілька днів підчистять та загерметизують шви, а потім підфарбують монумент Кобзареві. Працівники говорять, що ремонт замовила міська влада. А ми у зв’язку з нагодою спробуємо нагадати деякі цікаві епізоди, пов’язані із цим пам’ятником.

Історія перша. Про відкриття пам’ятника і про його автора

10426785_687510044618964_8976792220589054509_nМонумент відкритий у місті 12 березня 1926 року. Під час відкриття (26 рік - звертіть увагу!) - хор співав "Заповіт", а на відкриття прийшли кілька тисяч людей. Його спорудили із залізобетону в стилі конструктивізму - із нагромадження таких асиметричних площин постає узагальнений, приблизний, суворий, ледь не схематичний образ поета-борця. Скульптор - українець грузинського походження Іван Кавалерідзе, скульптор, драматург і режисер, який значився би нашим земляком офіційно, якби село Новопетрівка Роменського району Сумської області і Сильченкове Талалаївського району Чернігівської області, де він народився і провів дитинство, свого часу не виключили зі складу Полтавської губернії.

Різцю видатного митця належить не лише полтавський монумент, а й пам’ятники Шевченку в Ромнах і Сумах, старий пам’ятник княгині Ользі в Києві та Ярославу Мудрому біля Золотих Воріт. А ще - величезний 1000-тонний, 22-метровий монумент Артему в Святогірську.

Окрім скульптурного таланту, мав Кавалерідзе і режисерський хист, він автор першого українського звукового фільму "Наталка-Полтавка", який вийшов 1936 року і транслювався у Нью-Йорку.

 Ще 1924 року Кавалерідзе очолив творчу майстерню в Харкові, створену із обдарованих безпритульних дітей. Замовлення на виготовлення пам’ятника Шевченку в Полтаві і було першим для майстерні. Полтавська влада хотіла, щоб пам’ятник був висотою 9-10 метрів, але, як бачимо, цю ідею пізніше скоригували. Роботи в основному закінчили восени 1925 року, а відкриття призначили на наступний рік, хоча постійно відкладали – стиль конструктивізму занепадав у країні, яка будувала комунізм, а йому на зміну приходив соцреалізм. 1925 року схожий пам’ятник Шевченку відкрили у Сумах, влада поставилася до цього схвально, тому і в Полтаві з відкриттям не забарилися. На відкритті пам’ятника в Полтаві Кавалерідзе був присутній особисто.

Незважаючи на офіційний "авангардистський" стиль його скульптур, натхнення Кавалерідзе черпав у зразках української дерев’яної архітектури, поширеної на Полтавщині в часи його дитинства і юності. У 1978 р. в останньому інтерв’ю незадовго до смерті, відповідаючи на питання “Які свої твори він вважає одкровенням?" Іван Кавалерідзе назвав пам’ятники княгині Ользі у Києві, Артему в Бахмачі та Тарасу Шевченку в Полтаві.

До речі, досі в Полтаві немає вулиці Кавалерідзе, хоча за популяризацію нашого краю та створення одного з його скульптурних символів видатний українець і наш земляк заслужив на увіковічення пам’яті.

Історія друга. Як пам’ятник вцілів під час війни

Під час війни пам’ятник значно пошкодили. Якийсь німецький вояка відбив Шевченкові носа, вухо і вус, щоб прокласти кабелі. А поет і журналіст Ярослав Курдидик розповів історію, як ледь не самотужки врятував полтавського Кобзаря від руйнування.

10265308_687510121285623_5613962600209955212_o
"Я повертався з Полтавського музею… коли зирк: недалеко від пам’ятника зупинилось військове авто, а з нього вийшли німецькі вояки і пішли в напрямок пам’ятника, почали його оглядати і вилазити на нього…
- Що ви хочете робити з цим пам’ятником? – запитую, звертаючись до молодого лейтенанта…
- Я маю наказ висадити оцього Леніна.
- Так це ж не Ленін, – пояснюю йому, – а найбільший український поет Шевченко.
- Який там український поет Шевченко? Голова у нього лиса, вуса. Я вже не один пам’ятник Леніна перевернув…" І тільки втручання німецького командування, клопотання самого Я. Курдидика помогло зберегти пам’ятник.

Історія третя. Шевченко і Хрущов

1947 року, по війні, пам’ятник мали б реставрувати, однак на заваді став тодішній секретар ЦК Компартії України Микита Хрущов. Історію про його "знайомство" з Шевченком у Полтаві розповів тодішній полтавський міський архітектор Лев Вайнгорт.

"..Очередная остановка у сожженного краеведческого музея... Хрущев, обернувшись к расположенному перед музеем памятнику Шевченко, просит меня разъяснить, в каком стиле выполнен памятник? Отвечаю:


- В стиле конструктивизма, из железобетона.
И рассказываю, что в 1925-1926 годах скульптор Иван Кавалеридзе создал эту композицию в виде скалистого кургана, из которого вырастает могучая фигура Кобзаря.


Никита Сергеевич замечает, что это стиль футуризма. Я пытаюсь разъяснить, что футуризм 20-х годов относится к поэзии. Адекватный стиль в архитектуре - конструктивизм. Хрущев обращает внимание всех, как фашисты изуродовали фигуру Шевченко и весь памятник, а затем говорит:
- Этот памятник непонятен народу. Его не следует реставрировать, а оставить как памятник фашистского вандализма.
И далее подчеркивает:


- Батько украинского народа заслужил, чтобы в Полтаве ему был поставлен новый памятник из бронзы, например такой, как в Киеве. И, обращаясь ко мне:


- Вы подумайте, товарищ архитектор, подберите место для нового памятника, подготовьте условия конкурса на создание памятника Шевченко в Полтаве! А мы подскажем правительству, чтобы вам в этом помогли.

- Кто-то сует мне записную книжку и карандаш. Я спешно записываю указания.
Все одобрительно восклицают: "Правильно, Никита Сергеевич! Следует создать в Полтаве новый, хороший бронзовый памятник Шевченко!"


Но до нового памятника дело не дошло, однако, памятуя указание Первого Секретаря, местное начальство долго не разрешало привести в порядок полуразрушенный памятник Шевченко.
 Полтавчане помнят, наверное, что даже лет через десять после войны, верхняя часть памятника была разбита. Вместо руки торчал обнаженный арматурный стержень. Повреждена была голова монумента.
Только в конце пятидесятых, когда сменились не только секретари обкома, но даже инструктора, один из новых руководителей устроил разнос городским властям за поврежденный памятник".

10338384_687510017952300_3144994806590106416_o
Уже в 60-х роках, коли в СРСР розгорнулася боротьба з так званим формалізмом у мистецтві, в опалу потрапили і пам’ятники Кавалерідзе. Якщо до Артема на Донбасі питань не було через ідеологічне значення скульптури на вершині гори, то Шевченка в Сумах демонтували. Можна тільки уявити розпач 90-річного автора… Така ж доля могла спіткати і полтавський монумент, однак Кавалерідзе у відчаї пообіцяв виділити сто тисяч карбованців зі своїх заощаджень (це ще дореформенні карбованці) на ремонт та замінити бетонний постамент на бронзовий. Пам’ятник тоді таки відстояли і зберегли.

З тих пір до наших часів пам’ятник дійшов, на щастя, неушкодженим. Сподіваємося, таким же залишиться і в майбутньому.

Євген БРИЖ,
Це Полтава (с)


Наверхнаверх