logo
dollar
euro

Останній свідок трибуналу над головними фашистами

12:40 29.04.2013 eye 106
Останній свідок трибуналу над головними фашистами

Йосип ГОФМАН. 87 років, живе в Полтаві, ветеран Великої Вітчизняної війни, останній живий свідок Міжнародного військового трибуналу 1945 – 1946 років у німецькому Нюрнберзі.

Війну зустрів 15-річним у Миколаєві, де мешкала родина. Із матір’ю і 4-річним братом устигли втекти з міста на бричці, запряженій конем, якого хтось покинув. У 17 років добровільно записався в армію. Був розвідником, дійшов до Берліна. Медаль «За відвагу» отримав за ліквідацію німецького кулеметника, а орден Слави III ступеня – за штабного німецького капітана.

У 1945 – 1946 роках був особистим охоронцем головного обвинувачувача від СРСР Романа Руденка на Міжнародному військовому трибуналі в Нюрнберзі, де судили головних фашистів.

Закінчив Московську військово-політичну академію ім. В.І.Леніна, займався політичним вихованням солдатів в армії. Комуністом був 44 роки. Вийшов із партії ще до розпаду СРСР.

Військову кар’єру закінчив полковником.

Одружений удруге. Син із родиною живе в Ізраїлі, він професор-фізик, доктор фізико-математичних наук.

Йосип Давидович на пенсії займається патріотичним вихованням молоді, розповідаючи про війну, Нюрнберзький процес.

Опублікував книги: «Про минуле заради майбутнього», «Жива історія», «Життя – не іменник, а дієслово», «Політичний мінімум. Мудрість тисячоліть». Працею життя називає документальну книгу «Нюрнберг застерігає», у якій подав свої спогади про трибунал, витяги з раніше недоступних звичайним радянським людям документів. За це Асоціація ветеранів війни США нагородила Гофмана медаллю «Victory».

НА ФРОНТ Я ПОПРОСИВСЯ ДОБРОВОЛЬЦЕМ. Мене направили вчитися в Сімферопольське кулеметно-мінометне училище, яке тоді перебувало у Балаково Саратовської області. Улітку 43-го Сталін наказав відправити наше училище на фронт. Мені тоді було 17. Наступного року вже сержантом став розвідником, старшим групи захоплення. Командиром взводу розвідки дійшов до Берліна, розписався на Рейхстазі.

ВИЗВОЛЯВ ПОЛЬСЬКИЙ ЛЮБЛІН. За п’ять кілометрів від міста був концтабір Майданек, де вбили півтора мільйона людей. Розвідники, на чолі зі мною, увірвалися туди першими. Треба було мати сталеві нерви, щоб усе те побачити. Там було шість газових камер, у яких одночасно труїли газом до тисячі людей. У крематорії не встигали спалювати тіла. За крематорієм був рів метрів 100 завдовшки і 2,5 метра завширшки. Ув’язнені розповіли, що живих людей клали туди живими обличчям донизу, розстрілювали. Поверх клали дрова, потім – знову тіла, знову дрова. Усе це підпалювали. Я бачив десятки вогнищ із людських тіл. Працівники табору додавали попіл у гній і вирощували собі овочі.

У ПАРТІЮ МЕНЕ ПРИЙНЯЛИ ПІСЛЯ ВДАЛОГО РЕЙДУ ПОЛКОВИХ РОЗВІДНИКІВ у ТИЛ ВОРОГА. Після війни начальник політвідділу дивізії (Дрезден) сказав: «Від 8-ї гвардійської Сталінградської армії наказано направити кількох людей у Нюрнберг на Міжнародний військовий трибунал, де судитимуть головних військових злочинців. Треба буде охороняти радянських юристів. Політичний відділ дивізії рекомендував тебе».

НЮРНБЕРГ ДЛЯ ТРИБУНАЛУ ОБРАЛИ НЕВИПАДКОВО. Він був місцем зародження нацизму. Тут під музику Вагнера проходили всі збіговиська нацистської партії, і на нюрнберзькому стадіоні Гітлер проголосив тисячоліття свого рейху.

КОМПЕТЕНТНІ ОРГАНИ ТРИ МІСЯЦІ ПЕРЕВІРЯЛИ МІЙ РОДОВІД ДО П’ЯТОГО КОЛІНА. Я хоч і з єврейської сім’ї, але прізвище Гофман – німецьке. Маму кілька разів допитували. Був інструктаж про пильність у лігві фашистського звіра. Мені тоді було 20 років.

ПІСЛЯ ПРИЇЗДУ В НЮРНБЕРГ ЗІ МНОЮ РОЗМОВЛЯВ ЧОЛОВІК У ЦИВІЛЬНОМУ ОДЯЗІ, АЛЕ З АРМІЙСЬКИМ ВИШКОЛОМ. Суть бесіди: за життя людини, яку мені доручили охороняти, відповідаю головою. Жодних контактів з іншими делегаціями і німецьким населенням. Усі питання, що виникають по службі, слід вирішувати з однією людиною.

СПОЧАТКУ Я ОХОРОНЯВ ГЕНЕРАЛ-МАЙОРА ІОНА НІКІТЧЕНКА, члена/суддю Міжнарод­ного військового трибуналу. Потім мене призначили в особисту охорону головного обвинувача від СРСР Романа Руденка. До Нюрнберзького процесу він обіймав посаду прокурора України. Після нього став прокурором Союзу.

В ОХОРОНІ РУДЕНКА НАС БУЛО ДВОЄ. І обидва – у званні сержанта. Тільки я був справжнім сержантом, а напарник – капітаном «компетентних органів». Нюрнберг перебував в американській зоні окупації, і американці дозволяли приїхати на процес певній кількості офіцерів. Тому частина «потрібних товаришів» з числа офіцерського складу були обмундировані в солдатську форму з відповідними документами. Я не знав, що мій напарник – офіцер КДБ. Довідався тільки після процесу, коли ми виїхали з американської зони окупації. Я так і не дізнався його імені та прізвища. Це була порядна і обов’язкова людина. Не всі кадебісти були люті звірі, як нині про них стало модно писати.

РАЗІВ ВІСІМ МЕНІ ВИПИСУВАЛИ ПЕРЕПУСТКУ В ЗАЛУ, ДЕ ВІДБУВАВСЯ ТРИБУНАЛ. Знаходитися там мені не було необхідності, там була американська охорона. Із собою я завжди мав пістолет ТТ. До зали засідань зі зброєю приходити не можна було. Але іноді, коли наказувало керівництво, я все ж брав пістолет, ховав його.

НАЦИСТСЬКИХ ВАТАЖКІВ БАЧИВ МЕТРІВ ЗА ДЕСЯТЬ. Відчував ненависть і відразу до цих нелюдів. У мене були особисті рахунки з фашистами. Батько безвісти пропав на війні. Бабусю Маню і дідуся Піню Вайнтрубів, які не встигли евакуюватися, фашисти закопали в землю живими, бо вони були євреями. Із п’яти членів нашої родини, які воювали, живим залишився тільки я.

ПІДСУДНИХ ДОСТАВЛЯЛИ ІЗ В’ЯЗНИЦІ ПО ПІДЗЕМНОМУ ПЕРЕХОДУ. У залу судового засідання вони піднімалися за допомогою спеціально вмонтованого в стіні ліфта.

НА ЛАВІ ПІДСУДНИХ СИДІЛИ ВСІ ГОЛОВНІ ФАШИСТИ. Герінг, Гесс, Ріббентроп, Розенберг, Кальтенбруннер, Кейтель – всього 21 злочинець. Більшість були в цивільному, при краватках, які вони отримували перед тим, як слідувати на процес. Військові сиділи у військових мундирах, але без знаків розрізнення. Герінг на процесі був у брюках галіфе з лампасами і в чоботях. Він приносив з собою тюремну ковдру, бо йому жорстко було сидіти на лаві підсудних.

ПОЛОНЕНІ ЕСЕСІВЦІ ДИВІ­ЗІЇ «ЕДЕЛЬВЕЙС» ХОТІЛИ ЗВІЛЬ­НИТИ ПІДСУДНИХ І ЗАХОПИТИ В ЗАРУЧНИКИ СУДДІВ. Молодій німкені-змовниці вдалося за допомогою американського офіцера за фальшивою перепусткою проникнути в залу засідання трибуналу з розвідувальною метою – вивчити розташування підсудних, охорони, суддів. Одного зі змовників викрили. Він видав інших, їх заарештували. Після цього посилили охорону Палацу юстиції танками, вдвічі збільшили зовнішню охорону.

НЕ ВИСТАЧАЛО НА ТРИ­БУНАЛІ ТІЛЬКИ НАЙГОЛОВНІШИХ КАТІВ – ГІТЛЕРА, ГЕББЕЛЬСА, ГІММЛЕРА, БОРМАНА (ЙОГО СУДИЛИ ЗАОЧНО). Вони всі звели рахунки з життям. Рейхсфюрер СС Генріх Гіммлер розкусив ампулу з отрутою при невдалій спробі переходу кордону. Міністр народної пропаганди та освіти Третього рейху Йозеф Геббельс і його дружина спочатку отруїли своїх шістьох дітей ціаністим калієм, а потім обоє застрелилися. Гітлер і його дружина Єва Браун теж наклали на себе руки в бункері. Їхні трупи були обгорілі, тож виникали чутки, ніби Гітлер утік. Я почув про це ще в Нюрнберзі. Запитав у Руденка, чи правда, що Гітлер ховається на Тибеті. Його відповідь дослівно не передам, але суть така: радянський уряд має у своєму розпорядженні точні відомості, що Гітлер отруївся, його труп упізнали. Причому Руденко сказав не «покінчив з собою», а саме «отруївся». Думаю, хто-хто, а він знав це точно.

ЩЕ ДО ЗАКІНЧЕННЯ СУДО­ВИХ ЗАСІДАНЬ І ВИНЕСЕННЯ СМЕРТНИХ ВИРОКІВ БУЛИ ЗАПРОШЕНІ ДВА КАТИ. Одним із них був сержант Джон Вудд зі США. До того часу він уже зробив 347 страт у тюрмах. Нас познайомили на американському прийомі. Через перекладача говорили з ним про здоров’я і погоду. Він подарував мені свій наручний швейцарський годинник, а я зняв йому зірочку з пілотки. Вудд загинув через чотири роки після нашої зустрічі – його вбило струмом при випробуванні електричного стільця. Годинник і свій пропуск на процес я передав за проханням у Музей Великої Вітчизняної війни в Києві. Незадовго до того один крутий бізнесмен пропонував мені тисячу доларів за той пропуск – я відмовив.

МОЮ СЛУЖБУ КОНТРОЛЮВАЛИ І РЕГУЛЯРНО АНАЛІЗУВАЛИ. Я хоч і рідко з ким спілкувався, щось розпитував, але мимоволі був присутній при багатьох розмовах. Колеги Руденка часто спілкувалися з ним, а я ж був постійно поруч, і від мене майже нічого не приховували. Усі знали, що я людина перевірена, дав підписку про нерозголошення, якої дотримуюся до цього часу. Наприклад, про прийоми, які я повинен був застосувати в разі нападу. Протягом двох-трьох секунд нападника вже не було б живого.

У НЮРНБЕРЗІ МИ ЖИЛИ НА ОКОЛИЦІ В СПЕЦІАЛЬНО ЗБУДОВАНОМУ МІСТЕЧКУ. Перебували на американському забезпеченні. На харчування ніхто не нарікав. Крім харчування, існувала система щотижневого постачання зубною пастою, милом, ручками, сигаретами.

НА ТЕРИТОРІЇ, ЯКУ ПІСЛЯ ВІЙНИ КОНТРОЛЮВАЛИ США, ОСІЛИ «НЕПОВЕРНЕНЦІ». Це радянські люди, які співпрацювали з фашистами і, побоюючись покарання, втікали разом із гітлерівцями. До радянських людей «неповерненці» ставилися вороже. Їх у Нюрнберзі вистачало, а за містом було кілька поселень. Одного разу невелика група нашої делегації вирушила відпочити за містом і натрапила на «неповерненців». Останніх виявилося значно більше, і наших товаришів по-звірячому побили. Після цього випадку нам заборонили ходити поодинці в місто, а тим більше в район поселення «колишніх» радянських людей.

НІ НА СЕКУНДУ НЕ ЗАДУ­МАВСЯ Б, АБИ ЗАКРИТИ СВОЇМ ТІЛОМ РОМАНА РУДЕНКА ВІД ВОРОЖОЇ КУЛІ. Я був готовий діяти в будь-яких нештатних ситуаціях. Роман Андрійович ставився до мене з повагою і навіть по-батьківськи. Запитував, чи не хочу я прогулятися в саду. Хоча це був мій обов’язок завжди бути поруч. Дистанція між мною і Руденком завжди й у всьому існувала. Найменша некоректна поведінка була б суворо покарана. Після закінчення процесу Роман Андрійович написав лист командуючому 8-ї гвардійської армії генералу Чуйкову. Дякував за мою старанність у службі і просив надати мені місячну відпустку. Після відпустки у свою частину я вже не повернувся – їздив по військових частинах радянської зони окупації й розповідав про Нюрнберзький трибунал. Так почалося моє життя політпрацівника в повоєнний час.

У НЮРНБЕРЗІ ПІД ЧАС ТРИБУНАЛУ ВПЕРШЕ ЗАСТОСУВАЛИ СИНХРОННИЙ ПЕРЕКЛАД. Перекладачі відразу перекладали на російську, англійську, французьку і німецьку мови. Радянська група перекладачів складалася з сорока чоловік, а американська – з більш ніж 600 осіб, хоча обсяг роботи був приблизно однаковий. На кожному кріслі в залі була коробочка з номерами. Третій номер – синхронний російський переклад. Перекладачем у французькій делегації був Лев Толстой – внучатий племінник російського письменника Льва Толстого. Російську секцію американських перекладачів очолювала княгиня Тетяна Трубецька.

ДЛЯ КЕРІВНИЦТВА РАДЯНСЬКОЮ ДЕЛЕГАЦІЄЮ НА НЮРНБЕРЗЬКОМУ ПРОЦЕСІ БУЛА СТВОРЕНА СПЕЦІАЛЬНА УРЯДОВА КОМІСІЯ. Усі основні документи – промови обвинувачів, проекти обвинувального висновку та інші матеріали – посилалися в Москву керівництву СРСР. Був затверджений перелік питань, які «є неприпустимими для обговорення на суді». Руденку було доручено «домовитися з іншими обвинувачами не торкатися низки питань, аби СРСР, США, Англія, Франція не стали об’єктом критики з боку підсудних». Мабуть, Сталін і Молотов розуміли, що такі дії, як плани на спільне з Німеччиною захоплення Польщі, приєднання трьох незалежних прибалтійських держав за допомогою загрози застосування сили, можна кваліфікувати як злочин проти миру. У західних союзників теж були темні плями на репутації, і вони дуже не хотіли, щоб про них згадували. Ось чому учасники процесу обмінялися списками «незручних тем» і домовилися подібних питань не піднімати.

ДЕЯКІ РЕЧІ В РАДЯНСЬКОМУ СОЮЗІ ЗАМОВЧУВАЛИСЯ. Так, існувало рішення заключного засідання суду видати повне зібрання стенограм процесу трьома мовами – англійською, французькою і російською. Союзники слово стримали. А ось у Радянському Союзі з’явилися кілька томів, але без стенограм...

ПРИ ОБГОВОРЕННІ ПИТАННЯ ПРО КАТИНЬ НІМЕЦЬКИЙ ЗАХИСТ ПРОЯВИВ ЗАЛІЗНУ ХВАТКУ. Було зрозуміло, що німці нарешті дочекалися обговорення питання, де всі козирі були у них. Три дні захисники запевняли суд, що тисячі поляків розстріляли співробітники радянського НКВД орієнтовно у березні 1940 року. Наша делегація наполягала, що це справа рук фашистів, які вчинили злочини восени 1941 року. Адвокати представили серйозні докази, що польські офіцери були вбиті до окупації німцями цих місць. Від радянської сторони на захист представили висновки комісії академіка Бурденка, але суд відмовився долучити їх до справи. Це був один із небагатьох випадків, коли трибунал відхилив документ такого роду. Вирок Міжнародного військового трибуналу містить спеціальний розділ «Убивства військовополонених і жорстоке поводження з ними». У ньому визнані доведеними страти тільки радянських і британських, але не польських військовополонених. За злочини в Катині донині ніхто не поніс відповідальності. Спроба перекласти на підсудних відповідальність за злочини проти людства в Катині характеризує не Нюрнберзький процес, а дійсних винуватців цих злочинів – керівників ВКП (б) і НКВС.

СТАЛІН ВИНЕН У ТОМУ, ЩО ФАШИСТИ ДІЙШЛИ ДО МОСКВИ, СТАЛІНГРАДА. Те, що Сталін – злочинець, я не заперечую. Але судити його ніхто не міг. Не було такої сили, яка могла б судити Сталіна. Він сам усіх судив і розстрілював.

НА ОКУПОВАНИХ ЗЕМЛЯХ НЕ ТІЛЬКИ ФАШИСТИ ТВОРИЛИ БЕЗЧЕСТЯ З ЖІНКАМИ. Різні були німці, різні були й радянські солдати. Під час служби нам довели наказ командуючого армією, в якому йшлося про розстріл радянського солдата. Він зайшов до німкені, але не застав її вдома. Тож зґвалтував неповнолітню доньку.

ЧОМУ СРСР, ЯКИЙ ПЕРЕМІГ, РОЗПАВСЯ? І чому Німеччина, котра програла, розвивається та процвітає? Багато громадян колишнього Союзу звинувачують Горбачова, Єльцина, Кравчука в розвалі країни. Я думаю, ці люди плутають наслідок із причиною. Головних причин розвалу Радянського Союзу, на мій погляд, дві: провал економічної політики і несправедлива національна політика. Навряд чи хтось буде заперечувати за першим пунктом. Що стосується другої причини, то беруся стверджувати: ніщо так не шкодить дружбі народів, як національна несправедливість. Голодомор 30-х років в Україні позбавив життя мільйони людей. Насильницька колективізація і розкуркулення забрали десятки мільйонів життів працьовитих селян. Злочинне масове переселення чеченців, інгушів, калмиків, кримських татар, народів прибалтійських країн до Сибіру і на казахські степи до цих пір не отримало належної оцінки. У перші дні Великої Вітчизняної війни звернення Сталіна до радянського народу починалося словами: «Брати і сестри!», а на святі Перемоги в 1945 році він запропонував тост тільки за один народ. А ще – гоніння євреїв. За всі роки війни військові трибунали засудили близько мільйона чоловік. Проте жоден воїн-єврей (а їх у Радянській армії було 500 тисяч осіб, 200 тисяч із яких загинули) не був засуджений за зраду Батьківщині, за звинувачення у боягузтві або в допомозі ворогу. Перемога дісталася великою ціною. Вона обійшлася Радянському Союзу у 27 мільйонів людських життів. Страшну ціну заплатив єврейський народ – шість мільйонів життів. Американці підрахували, що на кошти, які були витрачені на Другу світову війну, можна було б побудувати кожному жителю планети п’ятикімнатну квартиру з усіма зручностями.

МЕНІ ЧАСОМ ЗДАВАЛОСЯ, ЩО НА ФРОНТІ Я ВІДЧУВАВ СЕБЕ БІЛЬШ КОМФОРТАБЕЛЬНО, НІЖ У ПОВОЄННИЙ ЧАС. Страшний антисемітизм, державний антисемітизм. Я чотири рази вступав у політичну академію. Мене не брали, бо єврей. За четвертим разом був недобір на вісім місць. Відібрали сорок чоловік, що не вступили, а вже з них відібрали вісьмох. Я знову не пройшов. Тоді я сказав, що піду на Червону площу. Візьму партійний квиток і викину на мавзолей Леніна. Кричатиму, що тут фашисти, до того часу, поки мене не заарештують. На ранок мені повідомляють: «Гофмане, тебе прийняли».

Я БУВ ФАНАТИКОМ КОМПАРТІЇ. Знав напам’ять короткий курс її історії. Але час пройшов, я взнав нові факти. І тільки дурні не міняють своєї думки, якщо змінилися обставини. А нормальні люди роблять висновки. 44 роки я був у партії, але вийшов із неї у 1990-му, за рік до розпаду СРСР.

ПОЗАТОРІК ВОСЕНИ Я ЇЗДИВ У НЮРНБЕРГ НА ВІДЗНАЧЕННЯ 65-РІЧЧЯ ВІЙСЬКОВОГО ТРИ­БУНАЛУ. Виявилося, я єдиний у світі живий свідок того процесу. Мене туди особисто запросив обер-бургоміст міста. Німецькій громаді я подарував решетилівський гобелен і свою книгу «Нюрнберг застерігає», обербургоміст передав їх у музей в Дрездені. Перед поїздкою писали листи в Генеральну прокуратуру, Міністерство іноземних справ України щодо ушанування цієї дати. Реакції не було. У Нюрнберзі відбулося багато зустрічей, відвідин історичних місць. Я виступав перед аудиторією з кількасот чоловік із юристів, істориків, журналістів, громадськості у залі №600 (так називають те приміщення, де був суд над фашистами, воно вміщує 600 осіб). Через 65 років я вдруге сфотографувався на стадіоні на тому місці, де Гітлер виголошував свої промови. Стару фотографію довелося знищити ще в ті повоєнні роки. У мене було багато світлин із членами нашої делегації, і не тільки нашої. Після війни був час «боротьби з безрідними космополітами». Боротьба зі схилянням перед іноземщиною. Переконували, що радянське – передове, найкраще. Страшний час. Це була явно антисемітська кампанія. І я всі фотографії знищив.

ВИСТУПАВ ПЕРЕД НІМЕЦЬКИМИ СТУДЕНТАМИ-ІСТОРИКАМИ. Запитав у них, що думають про Гітлера, фашизм. Сказали: «Ми не повторимо помилок наших дідів, які продали свої душі дияволу. Ми будуватимемо демократичну державу». Я їм повірив.

КОЛИ Я БУВ НА НЮРНБЕРЗЬКОМУ ПРОЦЕСІ, МЕНІ БУЛО 20 РОКІВ. Сприйняття цієї історичної події в тому віці й нині, коли за плечима складне і нелегке життя, – різні. Нюрнберзький процес, на жаль, не втратив своєї актуальності і злободенності, адже піднімає голову неофашизм. У Росії, Україні, інших країнах послідовники фашистів б’ють і вбивають людей тільки за те, що вони мають інший колір шкіри, моляться іншому богу... Усі ці причини і змусили мене взятися за перо. Я «перелопатив» гори документів, книг, спогадів учасників процесу, перш ніж сісти за письмовий стіл. Так з’явилася документальна книга «Нюрнберг застерігає». Вийшло вже третє її перевидання.

ФАЛЬСИФІКАТОРИ ІСТОРІЇ З ПІНОЮ У РОТІ НАМАГАЮТЬСЯ ПЕРЕКРУТИТИ ПРАВДУ ПРО НЮРНБЕРЗЬКИЙ ПРОЦЕС, поставити під сумнів його моральні та юридичні основи. Домагаються реабілітації військових злочинців. Нюрнберзький процес зображується як акт помсти і насильства переможців над переможеними. Учені підрахували, що нині у світі накопичено стільки ядерної зброї, що коли вибухне нова світова війна, то загине людська цивілізація. Якось запитали Ейнштейна: «Якою буде третя світова війна?». Він відповів, що не знає, якою буде третя, але точно знає, що четвертої не буде. Бо в третій людство знищить усе живе на Землі.

НЕБАЖАНІ ДЛЯ СРСР ПИТАННЯ ДЛЯ ОБГОВОРЕННЯ НА МІЖНАРОДНОМУ ВІЙСЬКОВОМУ ТРИБУНАЛІ 1945-1946 РОКІВ

1) Ставлення СРСР до Версальського миру.

2) Радянсько-німецький пакт про ненапад 1939 року і всі питання, що мають до нього будь-яке відношення. Передвоєнні відносини Сталіна і Гітлера.

3) Відвідання Молотовим Берліна, відвідання Ріббентропом Москви.

4) Питання, пов’язані із суспільно-політичним ладом СРСР.

5) Радянські прибалтійські республіки.

6) Радянсько-німецька угода про обмін німецького населення Литви, Латвії та Естонії з Німеччиною.

7) Зовнішня політика Радянського Союзу, зокрема питання про протоки, про нібито територіальні домагання СРСР.

8) Балканське питання.

9) Радянсько-польські відносини (питання Західної України і Західної Білорусі).


Наверхнаверх