logo
dollar
euro

Книгу про відому й невідому Лохвиччину творили всім миром

10:23 26.04.2013 eye 88
Книгу про відому й невідому Лохвиччину творили всім миром

18 квітня в Полтавському краєзнавчому музеї презентували книгу «Звід пам’яток історії та культури України. Полтавська область. Лохвицький район», яка побачила світ у видавництві «АСМІ».

Це вже шосте видання з цієї серії. Однак книга про Лохвиччину переважає своїх попередниць за обсягом сторінок і кількістю вміщених статей про пам’ятки та об’єкти культурної спадщини – їх 555! Більше ніж половина матеріалу присвячена пам’яткам археології, 244 статті стосуються історії. Готуючи «Звід…», науковці музею дослідили площу в 1300 кв.км і обстежили понад 70 населених пунктів. На це витрачено кілька років. А з’явилася книга завдяки кропіткій праці насамперед науковців Полтавського краєзнавчого музею й обласного Центру охорони та досліджень пам'яток археології.

Про цікаві моменти підготовки видання ми поспілкувалися з одним зі співавторів книги, науковим працівником краєзнавчого музею Олегом Скирдою.

– Під час наукових експедицій ми по тижню-два жили в Лохвиці, – розповів науковець. – На кожний день складали маршрути, а звідти виїжджали в села й збирали матеріал. Було цікаво спілкуватися з місцевими людьми. Прості селяни охоче допомагали, незважаючи на зайнятість. Чимало допомогли Лохвицький краєзнавчий музей, сільські школи, у яких працюють пошукові загони школярів, місцеві краєзнавці, особливо в селах Лука та Ісківці. Приватний підприємець Сергій Горбатенко з села Млини допомагав транспортом. Ніколи не відмовляв, бо й сам цікавиться історією свого краю. Завдяки підтримці місцевого населення, ми зробили унікальну роботу – зокрема ретельно обстежили й описали 23 будинки колишніх земських шкіл, збудованих у 1910 – 1914 роках за проектом архітектора Опанаса Сластіона.

– У «Зводі пам’яток…», присвяченому Лохвиччині, значне місце відведено подіям Великої Вітчизняної війни. Що нового донесено до читача, про що раніше не було відомо?

– Пам’ятки часів війни заслуговують особливої уваги, адже у вересні 1941 року Лохвиччина була ареною боїв Південно-Західного фронту в оточенні. В урочищі Шумейкове було розбито штаб цього фронту. Під час дослідницьких робіт ми виявили близько 20 братських і одиночних могил радянських воїнів, які не перебували на обліку. Місцеві мешканці показували поховання у лісах, на полях, на старих кладовищах. У деяких селах ще пам’ятають страшні події воєнних років. Наприклад, на сільському кладовищі колишнього села Перевалівка Вирішальненської сільради похована медсестра. Люди переповідають, що їй, пораненій, переїхав ноги танк. Ім’я цієї дівчини невідоме. Зате її могилка тепер «ідентифікована»: на ній встановлено пам’ятний знак. А от поховання медсестри, котра загинула в Іскіцях, так і не знайшли. Старі люди кажуть, що це десь на старому кладовищі. Під час війни поранену забрали до себе місцеві жителі, але не змогли її врятувати. Коли помирала, розповіла про себе і попросила, щоб після війни розшукали батьків і повідомили їм про загибель. Рідні приїжджали в Ісківці й за описом підтвердили, що то справді була їхня донька. Батьки вирішили не чіпати доньчиного праху – хай спочиває в лохвицькій землі.

У Часниківці віднайшли могилу радянського воїна – шофера з Ростовської області. Маленький горбик на краю кладовища – і більше нічого. Установили там невеликий пам’ятник. Була віднайдена й могила тридцяти розстріляних радянських полонених біля дороги поблизу села Вирішальне. Її також показали місцеві жителі. Над останками воїнів, ніби пам’ятник, росте стара верба.

Завдяки одній лохвичанці було виявилено три братські могили в Лохвиці. Ми повідомили про це в міську раду. Згодом знайшли трьох чоловік, які підтвердили місцезнаходження поховань. Установили там пам’ятний знак. Тепер туди ходять у річниці Голодомору, віддають шану померлим. А до того майже ніхто не знав про ці поховання. Торік на багатьох могилах часів Голодомору та війни, де не було жодних табличок, за нашим поданням повстановлювали пам’ятники.

– Нині мало не щодня знаходять снаряди, міни, бомби часів Другої світової війни. Мабуть, лишилося й багато невідомих солдатських поховань?

– Кілька тижнів тому на полі поблизу Шумейкового урочища виявили останки двох радянських офіцерів. Їх забрали в Полтаву на експертизу. Потім перепоховають. Таких останків на полях ще багато. Я займаюся темою 1941 року, проводжу дослідження. Загиблих бійців зазвичай хоронили там, де знаходили тіло. Просто копали яму на полі, перевертали туди труп і закопували. Із 2007 року вже перепоховали кілька останків, знайдених поблизу Шумейкового.

– Чому так багато солдатів залишаються невідомими?

– У кожного з фронтовиків була посмертна капсула. Але під час відступу в 1941-му, знаючи, що можуть потрапити в полон, багато хто викидав ті «смертнички» геть. Одна бабуся розповідала: навесні 1942 року вийшли в поле орати, а там лишалося багато загиблих ще восени, під час відступу радянських військ. Проорали кіньми борозну і їх попригортали. Тоді ніхто не цікавився іменами, званнями. Було не до того. У 1950-х роках почалося укрупнення могил. У колгоспах створювали спеціальні бригади, які звозили останки у братські могили. Звісно ж, і тоді не звертали уваги на наявність «смертничків». Та ми не повинні забувати про події тих років. Поки ще живі люди, котрі знають, де є поховання, треба збирати інформацію, встановлювати на могилах пам’ятні знаки. Не можна бути байдужими.

А насамкінець я хотів би подякувати всім, хто брав участь у створенні «Зводу пам’яток…» Лохвицького району. Кожному, хто захоплюється історією свого краю, ця книга відкриє нові горизонти і спонукає до глибоких роздумів.


Наверхнаверх