logo
dollar
euro

Ірина Гарець: "Місія театру – створювати діалог із глядачем, а не повчати його"

9:26 26.05.2015 eye 118
Ірина Гарець: "Місія театру – створювати діалог із глядачем, а не повчати його"

Говорячи про сучасне театральне життя нашого міста, варто розповісти про полтавку Ірину Гарець. Вона не тільки режисер театру "ПолТеЛа", який функціонує у Полтаві вже третій рік, але й драматург, п’єси якої перемають на всеукраїнських та міжнародних конкурсах. А також наставник та проникливий психолог, який намагається вийти на діалог із глядачем.
    
- Як з’явилася ідея створити театр "ПолТеЛа"?

- Коли я була на "Тижні актуальної п’єси" у 2011 році, то познайомилася із дівчиною, яка живе у селі Вороновиці десь під Вінницею. Вона змогла створити театр "Гвоздь", який успішно функціонує і ставить сучасну драматургію. Я подумала: якщо у якомусь селі вдалося створити театр сучасної п’єси, то чому це не можна зробити у Полтаві?

Коли я повернулась додому, одразу почала шукати якихось знайомих чи друзів, яких можна покликати і "заразити" цією ідеєю. Звичайно, хотілося, щоб це були молоді люди, яким би було цікаво. І тут почалося "сарафанне радіо": прийшов один, потім другий, третій і так далі. Так виникли "ПолТеЛа". Іноді після вистав до нас підходять люди, які хочуть взяти участь у побаченому – так формується наша трупа.

- Тобто у Ваш театр не проводитяться набори чи кастинги?

- Ні. Якби у нас було велике приміщення, куди можна запросити людей, тоді ми б оголосили набір. Зараз усі репетиції проходять вдома.   

У нас немає масштабних припливів чи відпливів людей, це може бути одна людина у два місяці.

- А зараз Ви шукаєте таке приміщення?

- Так, разом із аматорськими театрами "Анастасия" та "Под лестницей" ми об’єдналися у цих пошуках. Ці трупи мають попит, власного глядача, але у всіх нас немає місця, де ми б могли репетирувати і виступати. Насправді, це дуже болюче та важке питання, бо через відсутність приміщення усе, що робилося протягом кількох років, може розсипатися. У кожного театру свій напряток, але він заслуговує уваги та гарного ставлення до нього.

ПолТеЛа

- Не зверталися до влади із проханням про допомогу?

- Зараз ми пишемо звернення до міської влади. Насправді, не хочеться, щоб нашу біду використали для власного піару політики. Я настільки не вірю і не поважаю поведінку осіб, які перефарбовуютьсяв різні кольори. Мені не хочеться стати засобом досягнення цілі в руках таких людей.

Я розумію, що наші потреби не такі важливі, як допомога військовим. Але усі матеріали, які я беру в розробку, направлені на становлення цілісної та мислячої особистості, те що маємо на увазі під виразом "свідовий громадянин". І якщо цим також не займатись, якщо не витрачатися на культуру, ми будемо витрачатися на бронежилети.

- Звідки з’явилася назва "ПолТеЛа" і де ви загубили другу половину тіла?

- (Сміється.) "ПолТеЛа" розшифровуються як "Полтавская Театральная Лаборатория". Оскільки більшість трупи – молоді люди, їм сподобалась така жартівлива назва. І ми вирішили, що прагнемо знайти другу половину свого тіла, щоб стати цілісними. Адже завжди, поки відчуваєш у собі можливість рости, ти – "неповноцінний" у пошуку. Коли ми станемо "тілом", ми досягнемо кінцевої точки та помремо. Поки ми "полтела", ми живемо!

- Розкажіть, будь ласка, над чим ви наразі працюєте?

- Ми зробили читку спектаклю "Телеграма" і привезли її у харківський ТЮЗ на фестиваль "Арт ТЮЗарт". Ми отримали право на постановку цієї п’єси у малому залі ТЮЗа. Перед тим ми хочемо показати спектакль полтавцям.

- У вас є дуже цікава вистава "Хочу-боюсь". Вона незвичайна тим, що на сцені відбувається живий діалог із глядачем. Суть у тому, що актори розповідають про свої страхи та бажання, виходить дуже відверто.

- Ця вистава унікальна тим, що чим більше її репетируєш, тим гірший результат. Поки спектакль у розробці, він цікавий. Постановка одинична, вона не може бути повтореною.

Ми хотіли показати абсолютно інший театр – театр діалогу, коли спектакль формується прямо на сцені. Саме такими вистави мають бути зараз: тільки тоді можна визвати переживання, коли відходиш від сталої текстової конструкції. Місія театру – створювати діалог із глядачем, а не повчати його.

- "ПолТеЛа" має дуже різнопланову трупу, в якій є люди різного віку. З ким краще працювати: з дітьми чи з дорослими?

- І з тими, і з іншими люблю працювати. До мене іноді приходять діти, які мислять тверезіше, ніж дорослі.

ПолТеЛа_

- Ви давно пишите п’єси?

- Почалося усе давно, із віршів, потім, вже у дорослому віці, я перейшла на драматичні твори. Тоді був період, коли мені треба було переосмислити життя, покопатися в собі. Ось так все і закрутилося.

- Якби до Вас із небес спустився янгол і спитав: "Обирай: або постановка п’єс, або їх написання", що б Ви обрали?

- Цей янгол до мене приходить щовечора у образі мого чоловіка (сміється). Коли я приходжу виснажена додому після репетиції, він говорить мені: "Слухай, навіщо це тобі треба? Воно тобі не приносить ніяких грошей, морально ти виснажуєшся". Окрім того, я сама розумію, що усі учасники театру колись мають взяти те, що їм треба, і піти. А написання п’єс приносить мені і матеріальну, і моральну вигоду. Можливо, нормальній людині і треба було б зробити на це ставку, але я зараз займаюсь "ПолТеЛом".

- Ваша ціль у мистецтві?

- Треба слухати, чути і розуміти один одного, і тоді, можливо, не буде війн взагалі.

- І, наостанок, що б ви хотіли побажати читачам?

- Хочу побажати лише одного – не будьте байдужими!

Розмову провела Ірина Мисник


Автор: Magnum Opus
Наверхнаверх