logo
dollar
euro

Полтавська делегація у Литві. День перший: Знайомство з Вільнюсом

9:57 17.02.2015 eye 193
Полтавська делегація у Литві. День перший: Знайомство з Вільнюсом

Полтавська делегація прибула у Вільнюс. Наступні три дні будуть наповнені зустрічами, візитами, обміном досвідом та налагоджуванням співпраці. Але сьогоднішній вечір полтавці могли присвятити знайомству зі столицею Литовської Республіки.

Для тих, хто не в курсі, то спробую коротко розповісти про суть справи. Делегація з Полтави з ініціативи голови ОДА Валерія Головка і організаційної підтримки Фонду "Унія 1219" наразі перебуває у Литві. Полтавців п’ятеро: Владика Федір, архієпископ Полтавського та Кременчуцького, засновник Полтавського Батальйону Небайдужих; Наталія Гранчак, волонтер-координатор Полтавського Батальйону Небайдужих; Володимир Мохначов, начальник відділу медицини катастроф та мобілізаційної роботи Департаменту охорони здоров’я Полтавської ОДА; Ольга Олексієнко, лікар, представник Фонду "Унія 1219", та я, Роман Повзик, журналіст Аналітичного центру розвитку громадянського суспільства.

Вказівники
Оскільки наступні 3 дні я буду розповідати про кроки і домовленості делегації з литовською стороною, то сьогодні хотілося б розповісти про сам Вільнюс, місто, яке нас прийняло.

Отож, обговоривши всі наші подальші дії на наступні три дні (з точністю до години) з організатором нашої програми Феліксом Куткою (чоловік, з неймовірним запасом енергії, представником Фонду "Унія 1219"), ми отримали змогу прогулятися містом. Тим паче, що 16 лютого – День відновлення Литовської держави. Саме 16 лютого 1918 року уповноважена народом Литовська рада проголосила відновлення незалежної демократичної Литовської держави.

Ми стали свідками дивовижно-піднесеної атмосфери серед литовців: на пішохідній дорозі-кам’янці з певним інтервалом горіли багаття, біля яких стояли десятки литовців. Через ці багаття повітря Вільнюсу наповнилося димом, від чого створювалося відчуття, що ми стоїмо у Києві під час подій Євромайдану. Литовські прапори можна було побачити скрізь: на машинах, будинках (як адміністративних, так і просто на магазинах), в руках людей. До речі, український прапор – теж бажаний гість у Вільнюсі: ми зустріли батька з сином, які несли синьо-жовтий прапор, також наша державна символіка з’являлася на деяких будинках поруч з євросоюзівським та литовським державним прапором.

Литовці і український прапор
На величезній Кафедральній площі, поруч із собором святого Станіслава, проходив святковий концерт. Здивувало не лазерне шоу, що створювало литовський прапор, і не професійність виконавців і візуальної складової концерту (шикарні ролики про те, як Литва виборювала незалежність) – я був вражений від кількості молоді. Вона просто заполонила всю площу. Здавалося, іншої вікової категорії просто немає. Страшенно приємно було спостерігати за цією нової формацією литовських громадян, яким не байдужа їхня країна, які знають свою історію і шанують важливі для становлення держави дати.

Якщо говорити про сам Вільнюс, то, оскільки ми блукали Старим містом, мені він чимось нагадував Львів – кав’ярні, бруківка, суміші різних незрозумілих мов, старі будинки. Деякі вулиці взагалі страшенно нагадували мені Вірменську. Хоча, напевно, це я вже намагаюся занадто узагальнити топографію.

Що кидалося, точніше чого звичного бракувало на вулицях – аптек. Їх взагалі не можна було відшукати. За понад півторагодинну прогулянку я зміг знайти тільки один такий заклад, яких у Полтаві буквально на кожному кроці. Скрізь розмітки для велосипедистів. Прозорі зупинки, де є карта міста і навіть туалет.

Їхні дороги абсолютно не забиті, тут немає пробок, навіть попри те, що це столиця. Машини – середнього рівня, литовці не женуться за крутизною автомобіля. Саме місто – комфортне і зручне, тут мандрують пішки і насолоджуються життям. 

Вулиця Вільнюса
Історія, спокій і молодість – так можна охарактеризувати Вільнюс у кількох словах.

Що нас чекає 17 лютого? Програма доволі насичена. Вже зранку ми від’їздимо у містечко Друскінінкай. Це курортне містечко за 129 кілометрів від Вільнюса. Там знаходиться Центр реабілітації Міністерства охорони краю Литви (їхній аналог нашого Міністерства оборони). В цьому Центрі ми зустрінемося з його працівниками та українськими військовими, які перебувають там на лікуванні.

Далі в Друсканінкаї ми відвідаємо центральну лікарню, де теж перебувають наші військові. Після цих заходів, повернувшись у Вільнюс, ми зустрінемося з Томасом Барановим, директором ЛАСЕД (Литовської асоціації служб емоційної допомоги).

Досвід спеціалістів, з якими ми зустрінемося завтра і наступні два дні, дуже цінний. Про кожну зустріч, її перебіг і домовленості з іноземними спеціалістами я постараюся проінформувати. Полтавці мають знати, що спеціалісти, волонтери, представники неурядових організацій уже працюють над вкрай важливими для області задачами. Ми маємо взяти найкращі методики і технології, які зможемо використати на Полтавщині. Литва готова нам допомагати у цьому, і тому варто працювати над цим, не покладаючи рук.


Автор: Роман Повзик
Наверхнаверх